У моїй стрічці багато про Клавдію Петрівну. Пишуть, що кому в голову збреде. Від добродушних жартів про «роздягання обличчя» до ядучого сарказму про зовнішність. Ще є частина публікацій про те, що я б, звісно, не пішов/пішла, але ж робота-діти-подруги і тд.
Я десятиліттями спостерігаю, як українці своїми ж руками-ротами намагаються знецінити те, що стає популярним.
Клавдія Петрівна тут не вийняток.
Замість того, щоб написати: – Молодець! Ти це зробила. Змогла. Показала приклад багатьом талановитим людям, що мрії збуваються; що музика нас гуртує; що ми можемо попри усе творити, експериментувати, провокувати…
Пишуть гидоту, яка не робить честі нікому.
А тепер уявіть собі. Палац спорту повний людей. Тобі 18. Ти вперше виступаєш перед такою, саме своєю аудиторією, яка очікує від тебе дива.
Шалене хвилювання і відповідальність.
Ти про це мріяла стільки часу і тобі це вдалося. Комент писати – багато зусиль не треба. А щоб організувати таке шоу – потрібно море енергії, грошей, часу, сил, репетицій, злагодженості у команді.
І люди в команді такі ж знервовані, невиспані, як і ми всі.
Але вони це зробили. Молодці!
Вітаю! Хай ваші таланти і енергія прислужаться Україні.
Успіх країни складається з успіху кожного з українців. Тож вчимося підтримувати одне одного і тримаймо стрій!
