Авторизация

 
  •  Причиной смертельной перестрелки в Днепре назвали "экономические интересы" 
  •  Сeпаратисты сбили беспилотник OБСE в райoнe Дoнeцкoй фильтровальной станции 
  •  Донецк и Авдеевка oстались без воды 
  •  Бoeвики oбстрeливали украинскиe пoзиции из «Градов» и минометов 

В отсылочной норме ГК о злоупотреблении правом неопределенности нет, — КС

Участник гражданских отношений в случае необходимости с помощью консультации сможет предсказать, какие его действия могут быть в дальнейшем квалифицировано как недобросовестные. Такое заключение сделал КСУ в решении №2-р(ІІ)/2021 Дело №3-95/2020(193/20), текст которого печатает «Закон и Бизнес».



Конституційний Суд України
Другий сенат
Іменем України
Рішення
у справі за конституційною скаргою Публічного акціонерного товариства акціонерний комерційний банк «Індустріалбанк» щодо відповідності Конституції України (конституційності) ч.3 ст.13, ч.3 ст.16 Цивільного кодексу
28 квітня 2021 року м.Київ №2-р(ІІ)/2021
Справа №3-95/2020(193/20)
Другий сенат Конституційного Суду у складі:
ГОЛОВАТОГО Сергія Петровича — головуючого,
ЛЕМАКА Василя Васильовича,
МОЙСИКА Володимира Романовича,
ПЕРВОМАЙСЬКОГО Олега Олексійовича — доповідача,
СЛІДЕНКА Ігоря Дмитровича,
ЮРОВСЬКОЇ Галини Валентинівни —
розглянув на пленарному засіданні справу за конституційною скаргою Публічного акціонерного товариства акціонерний комерційний банк «Індустріалбанк» щодо відповідності Конституції (конституційності) ч.3 ст.13, ч.3 статті 16 Цивільного кодексу.
Заслухавши суддю-доповідача Первомайського О.О. та дослідивши матеріали справи, КС
УСТАНОВИВ:
1. ПАТ АКБ «Індустріалбанк» звернулося до КС з клопотанням розглянути питання щодо відповідності Конституції (конституційності) ч.3 ст.13, ч.3 ст.16 ЦК.
Згідно з ч.3 ст.13 кодексу «не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах».
Відповідно до ч.3 ст.16 ЦК «суд може відмовити у захисті цивільного права та інтересу особи в разі порушення нею положень чч.2—5 ст.13 кодексу».
1.1. Зі змісту конституційної скарги та інших матеріалів справи вбачається, що у грудні 2016 року товариство звернулося до суду з позовом до відділу урядового фельд’єгерського зв’язку Державної служби спеціального зв’язку та захисту інформації в м.Запоріжжі про стягнення збитків у сумі 2749201,39 грн. Позовні вимоги було обґрунтовано тим, що внаслідок неналежного виконання відповідачем зобов’язань за договором від 5.02.2010 №66/10, а саме «недоставленням до пункту призначення цінного відправлення оголошеною цінністю 2749201,39 грн., позивач поніс збитки у зазначеному розмірі».
Судовими рішеннями першої та апеляційної інстанцій товариству було відмовлено в задоволенні позову. Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду постановою від 10.03.2020 касаційну скаргу товариства залишив без задоволення та висловив позицію, відповідно до якої «намагання позивача пересилати грошові кошти способом, який прямо заборонений законом, є формою зловживання правом… Зловживання правом як таке не підлягає судовому захисту».
1.2. На думку товариства, ч.3 ст.13, ч.3 ст.16 ЦК не відповідають вимогам чч.1, 2 ст.8, ч.4 ст.13, чч.1, 4 ст.41, чч.1, 2 ст.55, ч.2 ст.58 Конституції.
Зокрема, товариство вважає, що застосовані в його справі судами оспорювані приписи кодексу «не відповідають принципу верховенства права, їх зміст викладений узагальнено і абстрактно. Вони не містять жодних чітких критеріїв та/або обставин та/або умов, які підлягають установленню та оцінці судом для того, щоб кваліфікувати діяння особи (а тим більше сторони приватноправового договору) як зловживання правом». На думку товариства, така юридична невизначеність оспорюваних приписів ЦК «порушує конституційне право скаржника на власність, її непорушність та захист прав власності судом».
Обґрунтовуючи свої твердження, товариство посилається на Конституцію, окремі рішення КС, практику Європейського суду з прав людини, ЦК, а також судові рішення в його справі.
2. Вирішуючи питання щодо відповідності Конституції (конституційності) ч.3 ст.13, ч.3 ст.16 ЦК, Суд виходить із такого.
2.1. Згідно зі ст.8 Основного Закону в Україні визнається і діє принцип верховенства права (ч.1); Конституція має найвищу юридичну силу; закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції і повинні відповідати їй (ч.2).
У ч.4 ст.13 Конституції зазначено, що держава забезпечує захист прав усіх суб’єктів права власності і господарювання, соціальну спрямованість економіки; усі суб’єкти права власності рівні перед законом.
Статтею 41 Основного Закону встановлено право кожного володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності (ч.1); ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності; право приватної власності є непорушним (ч.4).
Відповідно до ст.55 Основного Закону права і свободи людини і громадянина захищаються судом (ч.1); кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб (ч.2).
Згідно з ч.2 ст.58 Конституції ніхто не може відповідати за діяння, які на час їх вчинення не визнавалися законом як правопорушення.
2.2. Відповідно до юридичних позицій КС, що є значущими для цієї справи:
власність гарантує не лише права власників, а й зобов’язує, покладає на них певні обов’язки; саме про це йдеться у стст.13 і 41 Конституції, відповідно до яких використання власності не може завдавати шкоди людині, правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства; отже, для реалізації закріпленого в Конституції права власності потрібні галузеві закони, які встановлюють конкретні норми використання власником належного йому майна з урахуванням інтересів усіх суб’єктів правовідносин (абз.4 пп.3.1 п.3 мотивувальної частини рішення від 12.02.2002 №3-рп/2002);
Конституція гарантує кожному судовий захист його прав у межах конституційного, цивільного, господарського, адміністративного і кримінального судочинства; норми, що передбачають вирішення спорів, зокрема про поновлення порушеного права, не можуть суперечити принципу рівності усіх перед законом та судом і у зв’язку з цим обмежувати право на судовий захист (абз.3 п.4 мотивувальної частини рішення від 7.05.2002 №8-рп/2002);
«Вимогою верховенства права є дотримання принципу юридичної визначеності, що обумовлює однакове застосування норми права, недопущення можливостей для її довільного трактування. Юридична визначеність норми права є ключовою умовою забезпечення кожному ефективного судового захисту незалежним судом» (абз.1, 2 пп.2.3 п.2 мотивувальної частини рішення від 11.06.2020 №7-р/2020).
2.3. Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року встановлено, що «кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов’язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення» (перше речення §1 ст.6).
Під зловживанням правом у аспекті п.3 ст.35 конвенції ЄСПЛ розуміє у звичайному значенні, прийнятому загальною теорією права, зокрема, факт, що володілець права здійснює його поза призначенням упереджено (рішення від 15.09.2009 у справі «Mirolubovs and Others v. Latvia», заява №798/05, п.62).
3. Оспорювані приписи кодексу встановлюють юридичні наслідки для особи, яка, зокрема, зловживає своїми правами, а також право суду відмовити в захисті цивільного права та інтересу особи в разі встановлення судом факту такого зловживання.
Обґрунтовуючи невідповідність ч.3 ст.13, ч.3 ст.16 кодексу ч.1 ст.8 Конституції, товариство стверджує, що «зміст указаних норм викладений узагальнено та абстрактно», а також, що «вони не містять жодних чітких критеріїв та/або обставин та/або умов, які підлягають установленню та оцінці судом для того, щоб кваліфікувати діяння особи (а тим більше сторони приватноправового договору) як зловживання правом».
3.1. У Конституції зазначено, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права (ч.1 ст.8).
Одним зі складників принципу верховенства права є юридична визначеність.
КС у рішенні від 23.01.2020 №1-р/2020 вказав, зокрема, таке: «юридична визначеність передбачає, що законодавець повинен прагнути чіткості та зрозумілості у викладенні норм права. Кожна особа залежно від обставин повинна мати можливість орієнтуватися в тому, яка саме норма права застосовується у певному випадку, та мати чітке розуміння щодо настання конкретних юридичних наслідків у відповідних правовідносинах з огляду на розумну та передбачувану стабільність норм права» (абзац шостий пп.3.2 п.3 мотивувальної частини).
3.2. Згідно з практикою ЄСПЛ, «припис не може розглядатись як «право», якщо його не сформульовано з достатньою мірою чіткості, даючи громадянинові змогу регулювати свою поведінку: громадянин повинен мати змогу (отримавши при потребі відповідну пораду) передбачити — до тієї міри, що є допустимою за конкретних обставин, — наслідки, що їх може спричинити конкретна дія» [рішення від 26.04.79 у справі «The Sunday Times v. The United Kingdom (№.1)» (заява №6538/74), п.49].
Розвиваючи цю юридичну позицію у контексті підтвердження або спростування юридичної визначеності приписів права, що надають дискрецію суб’єктам правозастосування, ЄСПЛ у справах «Maloтe v. The United Kingdom» від 2.08.84 (заява №8991/79), п.66, «Margareta and Roger Anderssonv. Sweden» від 25.02.92 (заява №12963/87), п.75, зазначає, зокрема, таке: «Припис права, що ним дозволено діяти на власний розсуд (дискрецію), сам по собі не є таким, що є несумісним із такою вимогою, за умови, що обсяг такої дискреції та спосіб її реалізації визначено з достатньою мірою чіткості — з урахуванням правомірної (легітимної) мети щодо питання, яке є предметом розгляду, з тим, щоб особі було забезпечено належний захист від свавільного втручання» [рішення від 13 липня 1995 року у справі «Tolstoy Miloslavsky v. the United Kingdom» (заява №18139/91), п.37].
3.3. У Доповіді про правовладдя, схваленій Європейською комісією «За демократію через право» (Венеціанська комісія) на її 86-му пленарному засіданні, яке відбулося 25—26.03.2011, CDL-AD(2011)003rev, вказано, що «юридична визначеність вимагає, щоб юридичні норми були зрозумілими й точними, а також, щоб їхньою метою було забезпечення передбачності ситуацій та правовідносин» (перше речення §46).
3.4. Оцінюючи оспорювані приписи кодексу в аспекті їх відповідності вимозі юридичної визначеності, Суд виходить із того, що згідно зі ст.4 ЦК основу цивільного законодавства становить Конституція (ч.1); основним актом цивільного законодавства є кодекс; актами цивільного законодавства є також інші закони, що їх ухвалено відповідно до Конституції та ЦК (абз.1, 2 ч.2).
КС зважає на те, що згідно з кодексом цивільні відносини може бути врегульовано й іншими джерелами цивільного права, а саме загальними засадами цивільного законодавства (ст.3), підзаконними актами (ч.3—6 ст.4), договором (ст.6), звичаєм (ст.7), міжнародними договорами (ст.10).
Так, на підставі аналогії права (ч.2 ст.8 ЦК) регулювання цивільних відносин здійснюється відповідно до загальних засад цивільного законодавства, з яких виокремлюють, серед іншого, судовий захист цивільного права та інтересу, а також справедливість, добросовісність і розумність (пп.5, 6 ст.3 ЦК).
Таким чином, регулювання цивільних відносин ґрунтується на концепції невичерпності джерел цивільного права, оскільки в разі відсутності відповідного закону або іншого джерела права регулювання цивільних відносин здійснюється на загальних засадах цивільного законодавства.
3.5. Суд уважає, що застосування ЦК та інших джерел цивільного права для регулювання цивільних відносин є можливим, насамперед, за умови чіткого та повного розуміння змісту приписів, які містяться в них.
КС також бере до уваги наявність великої кількості джерел цивільного права, що перебувають між собою в складних ієрархічних (за юридичною силою) та змістових зв’язках. Тому тлумачення й подальше застосування норм будь-якого з цих джерел, зокрема кодексу, ґрунтуються на потребі врахування юридичної сили та посутнього зв’язку між різними нормами, що містяться в кодексі та джерелах цивільного права.
Крім того, на думку КС, тлумачення та застосування судами джерел цивільного права у будь-якому разі має ґрунтуватися на таких засадах цивільного законодавства, як справедливість, добросовісність і розумність.
3.6. Суд ураховує, що ч.3 ст.13 ЦК містить словосполуку «а також зловживання правом в інших формах», яку учасник цивільних відносин, суд або інший суб’єкт правозастосування може розуміти як таку, що створює юридичну невизначеність в аспекті порушення вимоги передбачності ситуацій та правовідносин, оскільки її зміст нібито чітко та однозначно не визначений.
Проте, оцінюючи доводи товариства щодо браку юридичної визначеності ч.3 ст.13 ЦК, КС зважає на те, що цей припис, зокрема словосполуку «а також зловживання правом в інших формах», слід тлумачити та застосовувати не відокремлено від інших приписів права, а в їх посутньому взаємозв’язку з нормами кодексу, насамперед із тими, що містяться в його стст.3, 12, 13. Унаслідок цього, на думку КС, учасник цивільних відносин у разі потреби за допомогою відповідної консультації зможе розумно передбачити, які його дії можуть бути в подальшому кваліфіковано як недобросовісні та такі, що порушують межі здійснення цивільних прав, зокрема у формі зловживання правом, та якими можуть бути юридичні наслідки таких дій.
3.7. Оцінюючи відповідність ч.3 ст.16 ЦК вимозі юридичної визначеності, згідно з якою суд може відмовити у захисті цивільного права та інтересу особи в разі порушення нею частин другої — п’ятої ст.13 ЦК, Суд констатує, що ця норма є відсильною, тому її тлумачення та застосування іманентно потребують застосування норм кодексу, на які є безпосереднє посилання у цьому приписі.
Застосування в кодексі відсильної норми, на думку КС, саме по собі не є порушенням вимоги юридичної визначеності.
3.8. Суд також ураховує, що згідно з ч.3 ст.16 кодексу суб’єктом правозастосування цього припису є суд, який має можливість захистити або відмовити в захисті цивільного права та інтересу особи в разі порушення нею чч.2—5 ст.13 ЦК.
В Основному Законі визначено, що права і свободи людини і громадянина захищаються судом (ч.1 ст.55).
У цьому контексті, як вважає КС, важливим є такий припис доповіді про правовладдя: «Роль судівництва є істотно важливою в державі, заснованій на правовладді. Судівництво є гарантом справедливості — засадничої цінності в державі, керованій правом. Украй важливо, щоб судівництво мало повноваження визначати, які з нормативних актів є застосовними та дійсними (юридично значущими) в конкретній справі, розв’язувати питання факту та застосовувати приписи права до фактичних обставин за належною, себто достатньо прозорою й передбаченою методологією тлумачення» (§54).
Оцінюючи аргументи товариства щодо юридичної невизначеності оспорюваних приписів ЦК, КС бере до уваги принцип «jura novit curia» (суд знає приписи права), згідно з яким суд, розглядаючи справу, може незалежно від думок учасників спору самостійно витлумачити та застосувати приписи права.
На підставі цих міркувань КС вважає, що надмірний формалізм у вимогах щодо текстуального викладу окремих приписів ЦК або іншого акта цивільного законодавства з метою, зокрема, звуження змісту та обсягу характерних для приватного права оцінних понять або зменшення ролі суду в оцінці фактів та тлумаченні й застосуванні приписів права перестає слугувати меті забезпечення юридичної визначеності та нівелює значення правосуддя в державі, керованій правом.
Тому Суд, оцінюючи доводи, наведені у конституційній скарзі щодо юридичної невизначеності оспорюваних приписів кодексу, враховує також те, що товариство намагалось захистити свої права в судовому порядку. Проте суди, у тому числі ВС як найвищий суд у системі судоустрою (ч.3 ст.125 Конституції), розглянувши вимоги товариства по суті, відмовили в їх задоволенні з посиланням, зокрема, на оспорювані приписи кодексу та не констатували, що ці приписи є нечіткими або незрозумілими.
3.9. Ураховуючи наведене, КС дійшов висновку, що оспорювані приписи кодексу відповідають вимогам чіткості, зрозумілості, однозначності норм права, є передбачними щодо юридичних наслідків їх застосування, тому не суперечать ч.1 ст.8 Конституції.
4. Товариство наголошує, що норми закону, в тому числі й кодифікованого акта (ЦК), повинні відповідати Конституції, та стверджує, що «лише в такому разі норма закону вважатиметься «правом» у розумінні статті 8 Конституції».
4.1. Згідно з ч.2 ст.8 Основного Закону Конституція має найвищу юридичну силу; закони та інші нормативно-правові акти ухвалюються на основі Конституції і повинні відповідати їй.
За юридичною позицією КС «законами України та іншими нормативно-правовими актами можна лише розвивати конституційні норми, а не змінювати їх зміст» (друге речення абз.2 пп.2.1 п.2 мотивувальної частини рішення від 8.09.2016 №6-рп/2016).
З метою реалізації приписів ч.2 ст.8 Конституції та встановлення юридичної сили актів права, що регулюють цивільні відносини, ст.4 ЦК визначено, що основою цивільного законодавства є Конституція (ч.1); основним актом цивільного законодавства України є кодекс (абз.1 ч.2).
На підставі наведеного Суд вважає, що оспорюваними приписами кодексу не порушено встановленого ч.2 ст.8 Основного Закону верховенства Конституції, адже ці приписи не спростовують вищої юридичної сили Основного Закону.
5. Товариство стверджує, що «стаття 41 Конституції, окрім негативного обов’язку покладає на державу позитивний обов’язок — запровадити таке законодавство, яке дозволяє реалізовувати всі аспекти конституційного права власності, в тому числі чітко визначає порядок розмежування між правомірними діями учасників правовідносин, установлює межі меж дії свободи договору, визначає зміст зловживань правом та правопорушення та критерії їх визначення і розмежування».
5.1. Згідно з ч.2 ст.3 Основного Закону «права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов’язком держави».
Суд констатує, що конституційний лад та за Основним Законом правопорядок в Україні ґрунтується, зокрема, на засаді, відповідно до якої ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством (ч.1 ст.19).
В Основному Законі встановлено, що власність не повинна використовуватися на шкоду людині і суспільству (друге речення ч.3 ст.13), зокрема правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію і природні якості землі (ч.7 ст.41).
Статтею 41 Конституції встановлено право кожного володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності (ч.1), а також припис щодо неможливості протиправного позбавлення права власності та непорушності права приватної власності (ч.4).
5.2. На думку КС, ЦК як основний акт цивільного законодавства містить низку норм, що розвивають наведені конституційні приписи та мають значення для цієї справи.
Відповідно до кодексу особа здійснює свої цивільні права вільно, на власний розсуд (ч.1 ст.12); власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд (ч.1 ст.319).
Іншими нормами кодексу визначено, що особа здійснює цивільні права у межах, наданих їй договором або актами цивільного законодавства (ч.1 ст.13); власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону (ч.2 ст. 319).
КС в аспекті розгляду цієї справи також ураховує інші приписи кодексу: однією із загальних засад цивільного законодавства є свобода договору (п.3 ст.3); якщо законом встановлені правові наслідки недобросовісного або нерозумного здійснення особою свого права, вважається, що поведінка особи є добросовісною та розумною, якщо інше не встановлено судом (ч.5 ст.12); сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (ч.1 ст.627).
5.3. Оцінюючи оспорювані приписи ЦК у посутньому зв’язку з іншими його приписами в аспекті їх відповідності ст.41 Основного Закону, Суд констатує, що ч.3 ст.13 та ч.3 ст.16 ЦК не обмежують конституційного права власника володіти, користуватися й розпоряджатися своєю власністю з урахуванням наявних меж здійснення права власності.
Суд виходить із того, що, здійснюючи право власності, у тому числі шляхом укладення договору або вчинення іншого правочину, особа має враховувати, що реалізація свободи договору як однієї із засад цивільного законодавства перебуває у посутньому взаємозв’язку з установленими кодексом та іншими законами межами здійснення цивільних прав, у тому числі права власності. Установлення ЦК або іншим законом меж здійснення права власності та реалізації свободи договору не суперечить вимогам Конституції, за винятком ситуацій, коли для встановлення таких меж немає правомірної (легітимної) мети або коли використано юридичні засоби, що не є домірними.
У зв’язку з тим, що ч.3 ст.13 та ч.3 ст.16 ЦК мають на меті стимулювати учасників цивільних відносин до добросовісного та розумного здійснення своїх цивільних прав, КС дійшов висновку, що ця мета є правомірною (легітимною).
5.4. Оцінюючи домірність припису ч.3 ст.13 ЦК, Суд констатує, що заборону недопущення дій, що їх може вчинити учасник цивільних відносин з наміром завдати шкоди іншій особі, сформульовано в ньому на розвиток припису ч.1 ст.68 Основного Закону, згідно з яким кожен зобов’язаний не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей.
Водночас словосполука «а також зловживання правом в інших формах», що також міститься у ч.3 ст.13 ЦК, на думку КС, за своєю суттю є засобом узагальненого позначення одразу кількох явищ з метою уникнення потреби наведення їх повного або виключного переліку.
5.5. Ч.3 ст.16 ЦК надає суду можливість діяти на власний розсуд (дискреційно) щодо відмови в задоволенні позову за результатами розгляду справи по суті, тому цей припис, на думку КС, не містить перешкод для судового захисту цивільного права та інтересу особи навіть у разі порушення нею чч.2—5 ст.13 ЦК. З цих міркувань КС вважає ч.3 ст.16 ЦК домірним засобом досягнення такої мети, як стимулювання учасників цивільних відносин до добросовісного та розумного здійснення своїх цивільних прав.
5.6. З огляду на наведене Суд дійшов висновку, що ч.3 ст.13, ч.3 ст.16 ЦК не суперечать чч.1, 4 ст.41 Конституції.
6. Обґрунтовуючи неконституційність оспорюваних приписів кодексу, товариство стверджує про «незабезпечення державою рівності всіх перед законом, незабезпечення державою захисту прав усіх суб’єктів права власності і господарювання».
6.1. Згідно з Основним Законом держава забезпечує захист прав усіх суб’єктів права власності і господарювання та рівність суб’єктів права власності перед законом (ч.4 ст.13).
6.2. Основним актом цивільного законодавства є кодекс (абз.1, ч.2 ст.4 ЦК), а його приписи, у тому числі ті, які є предметом конституційного контролю, створюють законодавче підґрунтя для належного здійснення та захисту суб’єктивних цивільних прав, зокрема й права власності.
6.3. На думку КС, установлену в Конституції рівність суб’єктів права власності перед законом реалізовано в кодексі як галузевому законі, що регулює здійснення будь-яким власником належного йому права власності, іншого суб’єктивного цивільного права з урахуванням меж здійснення цих прав, визначених законом, прав та інтересів інших осіб тощо.
Суд вважає, що оспорювані приписи кодексу не допускають дискримінації учасників цивільних відносин, оскільки ці приписи може бути застосовано до будь-якого учасника цивільних відносин у разі, коли він порушує межі здійснення цивільних прав, зокрема, шляхом зловживання належними йому суб’єктивними цивільними правами.
Таким чином, КС дійшов висновку, що ч.3 ст.13, ч.3 ст.16 ЦК не суперечать ч.4 ст.13 Конституції.
7. Аргументуючи неконституційність оспорюваних приписів кодексу, товариство вважає, що «відмова особі в судовому захисту права, яке насправді порушене з підстав зловживання ним є безпосереднім втручанням у конституційне право на судовий захист» та суперечить ч.1 ст.55 Конституції.
7.1. Права і свободи людини і громадянина захищаються судом (ч.1 ст.55 Конституції).
Згідно з юридичними позиціями КС:
держава повинна повною мірою забезпечити реалізацію гарантованого ст.55 Конституції права кожного на судовий захист (друге речення абзацу п’ятого пп.2.1 п.2 мотивувальної частини рішення КС від 15.05.2019 №2-р(ІІ)/2019);
метою правосуддя є захист порушених, оспорюваних прав, свобод, які належать безпосередньо особі, що звертається до суду щодо їх захисту (перше речення абз.2 пп.3.3 п.3 мотивувальної частини рішення КС від 24.06.2020 №6-р(ІІ)/2020).
7.2. Судовий захист передбачає здійснення правосуддя з метою захисту або відновлення порушених оспорюваних прав і свобод. Право на судовий захист не є абсолютним, однак держава має забезпечити доступ до правосуддя в такий спосіб або такою мірою, щоб саму суть цього права не було порушено.
КС констатує, що товариство реалізувало своє конституційне право на судовий захист, у результаті чого йому було відмовлено в захисті цивільного права згідно з рішенням суду.
7.3. Оцінюючи ч.3 ст.13, ч.3 ст.16 ЦК, Суд вважає, що вони не є підставою для відмови у відкритті судового провадження за позовом особи, яка, можливо, порушує межі здійснення цивільних прав. Проте суд може застосувати ці приписи під час розгляду справи по суті та відмовити в задоволенні позовних вимог. Підтвердженням цих висновків КС є конституційна скарга товариства та інші матеріали справи, згідно з якими товариство отримало доступ до правосуддя, його справу було розглянуто по суті, зокрема ВС.
Таким чином, на думку КС, товариство у цій частині конституційної скарги намагається не стільки довести неконституційність оспорюваних приписів кодексу, скільки висловлює незгоду з їх тлумаченням та застосуванням судами у його справі. Однак незгода з тлумаченням та застосуванням судами або іншими суб’єктами правозастосування приписів ЦК або іншого закону України не є достатньою підставою для визнання їх такими, що суперечать ч.1 ст.55 Конституції.
8. Обґрунтовуючи невідповідність оспорюваних приписів кодексу ст.58 Конституції, товариство стверджує, що внаслідок їх застосування судами відбулося «покладення юридичної відповідальності на скаржника за діяння, яке не визнається законодавством як протиправне».
8.1. Відповідно до ч.2 ст.58 Конституції ніхто не може відповідати за діяння, які на час їх вчинення не визнавалися законом як правопорушення.
«З цього конституційного припису випливає, що діяння як певне правопорушення може визнаватись тільки законом, а не будь-яким іншим нормативно-правовим актом. Такий висновок підтверджується положеннями п.22 ч.1 ст.92 Конституції про те, що виключно законами визначаються «засади цивільно-правової відповідальності; діяння, які є злочинами, адміністративними або дисциплінарними правопорушеннями, та відповідальність за них» (друге речення абз.3 п.2 мотивувальної частини рішення КС від 19.04.2000 №6-рп/2000).
8.2. Оцінюючи ч.3 ст.13 та ч.3 ст.16 ЦК на відповідність приписам ч.2 ст.58 Основного Закону, Суд констатує, що ці приписи кодексу не визначають дій особи як правопорушення за цивільним правом або як іншу умову для притягнення особи до цивільно-правової відповідальності. Оспорювані приписи кодексу встановлюють для учасників цивільних відносин заборону порушувати межі здійснення цивільних прав, а також дають суду можливість відмовити в захисті цивільного права в разі порушення особою вимог чч.2—5 ст.13 ЦК. Тобто ці приписи кодексу містять вказівку на юридичні наслідки дій особи, що їх не може бути кваліфіковано як умови, підстави або міри цивільно-правової відповідальності.
Таким чином, КС дійшов висновку, що ч.3 ст.13, ч.3 ст.16 ЦК не суперечать ч.2 ст.58 Конституції.
Ураховуючи викладене та керуючись стст.147, 150, 151-1, 151-2, 153 Конституції, відповідно до стст.7, 32, 36, 65, 67, 74, 84, 88, 89, 92, 94 закону «Про Конституційний Суд України» Суд
ВИРІШИВ:
1. Визнати такими, що відповідають Конституції (є конституційними), ч.3 ст.13, ч.3 ст.16 ЦК.
2. Рішення КС є обов’язковим, остаточним та таким, що не може бути оскаржено.
Рішення КС підлягає опублікуванню у «Віснику Конституційного Суду України».https://zib.com.ua/












В отсылочной норме ГК о злоупотреблении правом неопределенности нет, — КС




































Комментарии





К статье не оставили пока что ни одного комментария. Напишите свой —





















[url=http://zib.com.ua/ru/comments/147656.html]Читать все




































































[url=http://zib.com.ua/ru/print/147656.html]
[url=#][/url]
ЧИТАЙТЕ ТАКЖЕ:
Оставить комментарий
Видео дня
Календарь публикаций
«    Август 2021    »
ПнВтСрЧтПтСбВс
 1
2345678
9101112131415
16171819202122
23242526272829
3031