Авторизация

 
  •  Причиной смертельной перестрелки в Днепре назвали "экономические интересы" 
  •  Сeпаратисты сбили беспилотник OБСE в райoнe Дoнeцкoй фильтровальной станции 
  •  Донецк и Авдеевка oстались без воды 
  •  Бoeвики oбстрeливали украинскиe пoзиции из «Градов» и минометов 

ВСУ: доля собственности супругов в новостройке зависит от вклада в ее возведение

Определение доли права собственности супругов в новостройке осуществляется в соответствии с вкладом в строительство здания в период брака. Такое заключение сделал ВСУ в постановлении №716/53/15-ц, текст которого печатает «Закон и Бизнес».








Верховний Суд України
Іменем України
Постанова
15 листопада 2017 року м.Київ №716/53/15-ц
Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України в складі:
головуючого — СІМОНЕНКО В.М.,
суддів: ГУМЕНЮКА В.І., ОХРІМЧУК Л.І., РОМАНЮКА Я.М.,
розглянувши в судовому засіданні справу за позовом Особи 5 до Особи 6, Особи 7, Особи 8, третя особа — Заставнівська нотаріальна контора, про визнання правочину недійсним, визнання майна об’єктом права власності подружжя, визнання права власності на частку у майні подружжя, визнання права власності на частку у спадковому майні, внесення змін до свідоцтв про право на спадщину; за позовом Особи 9 до Особи 5, Особи 6, Особи 7, Особи 8, Особи 10, третя особа — Заставнівська нотаріальна контора, про визнання майна об’єктом права власності подружжя, визнання права власності на частку у майні подружжя, внесення змін до свідоцтва про право власності на спадщину, за заявою Особи 6 про перегляд ухвали Вищого спеціалізованого суду з розгляду цивільних і кримінальних справ від 28.03.2016,
ВСТАНОВИЛА:
У січні 2015 року Особа 5 звернулась до суду з позовом, в якому просила:
визнати недійсною заяву від 14.03.2012, подану нею до Заставнівської державної нотаріальної контори, про відмову від прийняття спадщини та небажання отримувати свідоцтво про право власності на 1/2 частку спільного майна подружжя;
визнати об’єктом спільної сумісної власності подружжя житловий будинок (літера «А»), гараж (літера «Б»), літню кухню (літера «В»), сарай (літера «Г»), огорожу (№1-2) за Адресою 1, на які видано свідоцтво про право власності на нерухоме майно від 20.10.2008 на ім’я Особи 11, померлого Інформація 1;
визнати за нею право власності на 1/2 частину вказаного нерухомого майна;
внести зміни до свідоцтв про право на спадщину за законом від 23.12.2013, виданих на ім’я Особи 6 та Особи 7 на спадкове майно, що залишилось після смерті Особи 11, визначивши її частку в розмірі 1/10 частини житлового будинку з належними до нього будівлями і спорудами.
На обґрунтування зазначених позовних вимог Особа 5 посилалася на те, що Інформація 1 помер її чоловік Особа 11. За час шлюбу вони збудували житловий будинок за Адресою 1. Право власності на вказаний будинок було оформлено на її померлого чоловіка 3.10.2008.
17.10.2013 постановою державного нотаріуса позивачці було відмовлено у видачі свідоцтва про право власності на 1/2 частину у вказаному нерухомому майні подружжя, оскільки 14.03.2012 вона зверталася до нотаріуса із заявою про відмову від прийняття належної їй частки спадкового майна.
Особа 5 вказувала, що згадану заяву про відмову від прийняття спадщини вона подала до нотаріуса під впливом тяжкої обставини та на вкрай невигідних умовах, а тому така відмова може бути визнана недійсною.
Крім того, позивачка вважає, що нотаріус помилково включив її 1/2 частину майна в спільному майні подружжя до складу спадкового майна.
У березні 2015 року Особа 9 звернулася до суду з позовом, в якому просила:
визнати об’єктом права спільної сумісної власності подружжя житловий будинок з належними до нього будівлями і спорудами за Адресою 1;
визнати за нею право власності на 1/2 частину житлового будинку з належними до нього будівлями і спорудами;
внести до свідоцтв про право на спадщину за законом від 23.12.2013, виданих на ім’я Особи 6 та Особи 7 на спадкове майно, що залишилось після смерті Особи 11, визначивши її частку в житловому будинку з належними до нього будівлями та спорудами в розмірі відповідно 2/10 та 1/10 частин.
Свої вимоги Особа 9 обґрунтовувала тим, що з травня 1994 року до 18.02.2005 вона перебувала у зареєстрованому шлюбі з Особою 11.
Позивачка зазначала, що житловий будинок (літера «А»), гараж (літера «Б»), літню кухню (літера «В»), сарай (літера «Г»), огорожа (№1-2) за Адресою 1 були спільною сумісною власністю колишнього подружжя, оскільки будинок був зведений та готовий до проживання ще у 2004 році, тобто до їх розлучення.
Рішенням Заставнівського районного суду Чернівецької області від 2.10.2015 в задоволенні позовів відмовлено.
Рішенням Апеляційного суду Чернівецької області від 24.12.2015 рішення Заставнівського районного суду Чернівецької області від 2.10.2015 в частині відмови в задоволенні позову Особи 5 скасовано, ухвалено нове рішення про задоволення її позову в частині визнання майна, розташованого за Адресою 1, об’єктом права спільної сумісної власності подружжя та визнання за нею права власності на 1/2 частину у вказаному майні подружжя. В іншій частині рішення суду першої інстанції залишено без змін.
Ухвалою ВСС від 28.03.2016 відмовлено Особі 6 у відкритті касаційного провадження.
У поданій до Верховного Суду України заяві про перегляд ухвали ВСС від 28.03.2016 Особа 6 просить скасувати постановлені у справі рішення суду апеляційної інстанції й ухвали суду касаційної інстанції в частині задоволених позовних вимог Особи 5 та залишити в цій частині в силі рішення суду першої інстанції з передбаченої п. 4 ч.1 ст.355 Цивільного процесуального кодексу підстави невідповідності рішення суду касаційної інстанції викладеному у постанові ВСУ висновку щодо застосування у подібних правовідносинах норм матеріального права, а саме — ст.60 Сімейного кодексу.
На підтвердження підстави подання заяви про перегляд судових рішень заявниця посилається на постанову ВСУ від 7.09.2016 у справі №6-801цс16.
Заслухавши доповідь судді, перевіривши наведені в заяві доводи, Судова палата у цивільних справах ВСУ вважає, що заява про перегляд оскаржуваного судового рішення підлягає частковому задоволенню з огляду на таке.
Відповідно до ст.353 ЦПК ВСУ переглядає судові рішення у цивільних справах виключно з підстав і в порядку, встановлених цим кодексом.
За положеннями п.4 ч.1 ст.355 ЦПК, підставою для подання заяви про перегляд судових рішень у цивільних справах є невідповідність судового рішення суду касаційної інстанції викладеному у постанові ВСУ висновку щодо застосування у подібних правовідносинах норм матеріального права.
Згідно зі ст.3604 ЦПК суд задовольняє заяву про перегляд справи і скасовує судове рішення у справі, яка переглядається з підстав, передбачених пп.1, 2, 4 ч.1 ст.355 цього кодексу, якщо встановить, що судове рішення є незаконним.
У справі, яка переглядається, суди встановили, що в травні 1994 року між Особою 9 та Особою 11 було зареєстровано шлюб. Від шлюбу вони мають двох дітей — Особу 7 1995 року народження та Особу 8 1999 року народження.
Згідно з рішенням виконкому Товтрівської сільської ради Заставнівського району Чернівецької області від 12.07.2002 №7/272 Особі 11 надано дозвіл на будівництво нового житлового будинку на місці старого на земельній ділянці №1077-68 площею 0,08 га за Адресою 1. 24.11.2002 він отримав дозвіл на виконання будівельно-монтажних робіт від обласної інспекції державного архітектурно-будівельного контролю. У липні 2003 року згідно з рішенням виконкому Товтрівської сільської ради Заставнівського району Чернівецької області надано дозвіл на будівництво гаража, літньої кухні та хліва біля новозбудованого будинку.
Суди також установили, що житловий будинок був збудований під час перебування у шлюбі Особи 11 та Особи 9. Зокрема, будинок був накритий покрівлею, обштукатурений ззовні та всередині, встановлені вікна й двері, влаштовані сходи, підведені газ, вода, електроенергія, зроблені стяжки під підлогу, частково проведені оздоблювальні роботи.
У 2006 році Особа 11 одружився з Особою 5. Від шлюбу народився син Особа 10 2011 року народження.
Сама Особа 5 як свідок підтвердила, що на момент укладення шлюбу з Особою 11 будинок був уже зведений та під’єднані усі комунікації, а під час її шлюбу були завершені оздоблювальні роботи.
Відповідно до рішення виконкому Товтрівської сільської ради Заставнівського району Чернівецької області від 23.09.2008 №9/78 Особі 11 видано свідоцтво про право власності на вказаний житловий будинок.
Особа 11 Інформація 1 помер.
Суди також установили, що боргові зобов’язання, що залишились після смерті Особи 11, були погашені його матір’ю — Особою 6.
Ухвалюючи рішення про відмову в задоволенні позовних вимог Особи 5, суд першої інстанції виходив, зокрема, з того, що Особа 5 відмовилася отримувати свідоцтво про право власності на частку в спільному майні шляхом подання заяви про відмову від прийняття своєї частки в спадщині після смерті чоловіка на користь Особи 6 та в подальшому не скористалась своїм правом на відкликання заяви про відмову від прийняття спадщини в межах строку, встановленого законом.
Скасовуючи рішення суду першої інстанції в частині відмови в позові про визнання майна об’єктом права спільної сумісної власності подружжя, визнання права власності на частину майна подружжя, внесення змін до свідоцтв про право на спадщину та ухвалюючи в цій частині нове рішення про задоволення цих вимог, суд апеляційної інстанції, з висновками якого погодився й суд касаційної інстанції, виходив з того, що оскільки право власності на спірне майно було набуте Особою 11 у 2008 році, тобто під час шлюбу з Особою 5, то житловий будинок та споруди відповідно до ст.60 СК є спільною сумісною власністю подружжя.
Разом з тим у постанові ВСУ від 7.09.2016, наданій заявницею на підтвердження невідповідності рішення суду касаційної інстанції викладеному в ній висновку, зазначено, що належність майна до спільної сумісної власності подружжя визначається не тільки фактом придбання його під час шлюбу, але й спільною участю подружжя коштами або працею в набутті майна. Застосовуючи ст.60 СК та визнаючи право спільної сумісної власності подружжя на майно, суд повинен установити не тільки факт набуття майна під час шлюбу, але й той факт, що джерелом його набуття були спільні сумісні кошти або спільна праця подружжя.
Отже, існує неоднакове застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права (ст.60 СК), що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах.
Вирішуючи питання про усунення розбіжностей у застосуванні судом касаційної інстанції зазначених норм матеріального права, Судова палата у цивільних справах ВСУ виходить з такого.
Норми стст.57, 60 СК установлюють загальні принципи нормативно-правового регулювання відносин подружжя щодо належного їм майна, згідно з якими майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Майно, набуте кожним з подружжя до шлюбу, є особистою приватною власністю кожного з них.
Зокрема, відповідно до п.3 ч.1 ст.57 СК особистою приватною власністю дружини, чоловіка є майно, набуте нею (ним) за час шлюбу, але за кошти, які належали їй (йому) особисто.
Отже, належність майна до спільної сумісної власності подружжя визначається не тільки фактом придбання його під час шлюбу, але й спільною участю подружжя коштами або працею в його набутті.
Застосовуючи норму ст.60 СК та визнаючи право спільної сумісної власності подружжя на майно, суд повинен установити не тільки факт набуття майна під час шлюбу, але й той факт, що джерелом його набуття були спільні сумісні кошти або спільна праця подружжя.
Правова природа набуття права власності на новобудову відрізняється від набуття права власності на інше майно, оскільки новобудова може бути здійснена за рахунок інших осіб, у тому числі й за рахунок колишнього подружжя, а прийнята в експлуатацію вже під час укладення нового шлюбу.
Визначення частки права власності подружжя в новобудові здійснюється відповідно до часток вкладу у зведення будівлі у період шлюбу.
Тому сам по собі факт оформлення права власності на новобудову в період шлюбу не є безумовною підставою для віднесення такого майна до об’єктів права спільної сумісної власності подружжя.
Проте, віднісши таке майно до об’єкта права спільної сумісної власності подружжя, суд апеляційної інстанції на наведені правові норми належної уваги не звернув та не з’ясував джерела коштів, за які було побудовано спірний будинок, та не встановив часу його зведення. Зокрема, встановивши, що будівництво було майже завершено ще під час шлюбу Особи 11 з Особою 9, суди не з’ясували, яка частина коштів була направлена у період шлюбу Особи 11 з Особою 5 на остаточне оздоблення будинку, хто та за які кошти добудовував житловий будинок.
Зазначені порушення вимог закону залишилися й поза увагою суду касаційної інстанції.
За таких обставин ухвалені у справі рішення судів апеляційної та касаційної інстанцій підлягають скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Отже, у справі, яка переглядається ВСУ, суди неправильно застосували норми ст.60 СК, що призвело до неправильного вирішення справи, а це відповідно до ст.3604 ЦПК є підставою для скасування судових рішень.
Відповідно до ст.353 ЦПК ВСУ переглядає судові рішення у цивільних справах виключно з підстав і в порядку, встановлених цим кодексом. Згідно із ч.1 ст.360-2 ЦПК справи розглядаються ВСУ за правилами, встановленими глгл.2 і 3 розд.V цього кодексу, а тому ВСУ не може встановлювати обставини справи, збирати й перевіряти докази та надавати їм оцінку.
Відсутність у ВСУ процесуальної можливості з’ясувати дійсні обставини справи перешкоджає ухвалити нове судове рішення, а тому справу слід передати на розгляд до суду першої інстанції згідно з пп.«а» п.1 ч.2ст.3604 ЦПК.
Керуючись п.4 ч.1 ст.355, п.1 ч.1, ч.3 ст.3603, ч.1, пп.«а» п.1 ч.2 ст.3604 ЦПК, Cудова палата у цивільних справах ВСУ
ПОСТАНОВИЛА:
Заяву Особи 6 про перегляд ухвали ВСС від 28.03.2016 задовольнити частково.
Ухвалу ВСС від 28.03.2015, рішення Апеляційного суду Чернівецької області від 24.12.2015 в частині задоволених позовних вимог, рішення Заставнівського районного суду Чернівецької області від 2.10.2015 в частині відмови у задоволенні позовних вимог про визнання майна об’єктом права спільної сумісної власності подружжя, визнання права власності на частину майна подружжя, внесення змін до свідоцтв про право на спадщину скасувати, справу в цій частині направити на новий розгляд до суду першої інстанції.
Постанова ВСУ є остаточною й може бути оскаржена тільки на підставі, встановленій п.3 ч.1 ст.355 ЦПК.
ЧИТАЙТЕ ТАКЖЕ:
Оставить комментарий
Видео дня
Новости
  • Последние
  • Читаемое
  • Комментируют
Календарь публикаций
«    Август 2018    »
ПнВтСрЧтПтСбВс
 12345
6789101112
13141516171819
20212223242526
2728293031