Авторизация

 
  •  Причиной смертельной перестрелки в Днепре назвали "экономические интересы" 
  •  Сeпаратисты сбили беспилотник OБСE в райoнe Дoнeцкoй фильтровальной станции 
  •  Донецк и Авдеевка oстались без воды 
  •  Бoeвики oбстрeливали украинскиe пoзиции из «Градов» и минометов 

ВСУ высказался о разделе отремонтированного имущества супругов

Если в приобретение (строительство) имущества вложены, кроме общих, личные средства одной из сторон, то доля в таком имуществе в соответствии с размером взноса является ее собственностью. Такое заключение сделал ВСУ в постановлении №1512/17004/2012, текст которого печатает «Закон и Бизнес».








Верховний Суд України
Іменем України
Постанова
8 листопада 2017 року м.Київ №1512/17004/2012
Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України в складі:
головуючого — ОХРІМЧУК Л.І.,
суддів: ГУМЕНЮКА В.І., ЛЯЩЕНКО Н.П., РОМАНЮКА Я.М.,
розглянувши в судовому засіданні справу за позовом Особи 5 до Особи 6, третя особа — відділ опіки та піклування Київської районної державної адміністрації Одеської міської ради, про визнання майна спільною сумісною власністю подружжя, поділ майна, визначення місця проживання дитини, за заявою Особи 5 про перегляд Верховним Судом України ухвали колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду з розгляду цивільних і кримінальних справ від 14.12.2016 та рішення Київського районного суду м.Одеси від 16.02.2016,
ВСТАНОВИЛА:
У березні 2013 року Особа 5 звернулася до суду з позовом до Особи 6 про визнання майна спільною сумісною власністю подружжя, поділ майна, визначення місця проживання дитини.
Позивачка зазначала, що 4.11.2000 виконавчий комітет Бритівської сільської ради Білгород-Дністровського району Одеської області зареєстрував між нею та Особою 6 шлюб, в якому в них народився син — Особа 7, Інформація 1.
16.09.2004 вони за спільні кошти придбали квартиру за Адресою 1, право власності на яку зареєстровано за матір’ю Особи 6 — Особи 8, оскільки на той час сторони проживали за межами України.
2.12.2008 Особа 8 подарувала Особі 6 за договором дарування зазначену квартиру.
Посилаючись на те, що внаслідок проведення ремонту вказаної квартири збільшилась її вартість, позивачка просила визнати цю квартиру спільною сумісною власністю подружжя та здійснити поділ цього майна по 1/2 частині за кожним у порядку ст.70 Сімейного кодексу. Крім того, посилаючись на те, що відповідач тривалий час проживає та працює в іншій країні, позивачка просила визначити місце проживання їхньої неповнолітньої дитини разом з нею.
Суди розглядали справу неодноразово.
Київський районний суд м.Одеси рішенням від 16.02.2016 позовні вимоги Особи 5 задовольнив частково: визначив місце проживання неповнолітньої дитини Особи 7 разом з матір’ю Особою 5 за Адресою 1. У задоволені позовних вимог у частині визнання майна спільною сумісною власністю подружжя та його поділ суд відмовив.
Апеляційний суд Одеської області 22.04.2016 рішення суду першої інстанції в частині відмови в задоволенні позовних вимог про визнання майна спільною сумісною власністю подружжя та його поділ скасував та ухвалив нове рішення, яким визнав квартиру за Адресою 1 спільною сумісною власністю подружжя Особи 5 та Особи 6; здійснив поділ майна, що є об’єктом права спільної сумісної власності подружжя Особи 5 та Особи 6, у рівних частках, а саме — по 1/2 частині зазначеної квартири кожному; визнав за Особою 5 та за Особою 6 право приватної особистої власності на 1/2 вказаної квартири за кожним. Рішення суду першої інстанції в частині вимог про визначення місця проживання дитини в апеляційному порядку не оскаржувалось.
Колегія суддів судової палати у цивільних справах ВСС ухвалою від 14.12.2016 рішення апеляційного суду в частині визнання майна спільною сумісною власністю подружжя та його поділу скасувала та залишила в силі в цій частині рішення суду першої інстанції.
У заяві про перегляд ВСУ ухвали колегії суддів судової палати у цивільних справах ВСС від 14.12.2016 та рішення Київського районного суду м.Одеси від 16.02.2016 Особа 5 просить скасувати зазначені судові рішення та залишити в силі рішення апеляційного суду з передбаченої п.1 ч.1 ст.355 Цивільного процесуального кодексу підстави неоднакового застосування судом касаційної інстанції ст.62 СК у подібних правовідносинах.
На обґрунтування заяви Особа 5 надала копії ухвал колегії суддів судової палати у цивільних справах ВСС від 19.04 і 26.04, 17.05.2017 та двох ухвал від 24.05.2017.
Заслухавши суддю-доповідача, представників Особи 5 та Особи 6, перевіривши наведені в заяві Особи 5 доводи, Судова палата у цивільних справах ВСУ дійшла висновку про те, що заява підлягає частковому задоволенню з огляду на таке.
За положеннями п.1 ч.1 ст.355 ЦПК підставою для подання заяви про перегляд судових рішень у цивільних справах є неоднакове застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах.
Згідно із ч.1 ст.3604 ЦПК суд задовольняє заяву про перегляд судових рішень за наявності однієї з підстав, передбачених ч.1 ст.355 цього кодексу.
У справі, яка переглядається, суди встановили, що 4.11.2000 виконавчий комітет Бритівської сільської ради Білгород-Дністровського району Одеської області зареєстрував шлюб між Особою 5 та Особою 6, в якому Інформація 1 у них народився син Особа 7.
2.12.2008 між Особою 6 та Особою 8 було укладено договір дарування, відповідно до якого Особа 8 подарувала, а Особа 6 прийняв у дар квартиру за Адресою 1.
Вартість вказаної квартири за цим договором дарування становила 18206 грн.
Відповідно до висновку судової будівельно-технічної експертизи від 17.07.2014:
на період оцінки в листопаді 2008 року вартість спірної квартири загальною площею 61,2 м2 до поліпшень, виконаних з листопада 2008 року, становила $70625, що становило 556525 грн. за курсом Національного банку; вартість квартири загальною площею 60 м2 після поліпшень, виконаних з листопада 2008 року, дорівнювала $105180, що становило 828818 грн. за курсом НБУ;
на період оцінки в червні 2014 року вартість квартири загальною площею 61,2 м2 після поліпшень, виконаних з листопада 2008 року, дорівнювала $43452, що становило 508823 гр. за курсом НБУ; вартість квартири загальною площею 60 м2 після поліпшень, виконаних з листопада 2008 року, сягнула $73620, що становило 86290 грн. за курсом НБУ.
Ухвалюючи рішення про часткове задоволення позовних вимог Особи 5, суд першої інстанції виходив з того, що доказів щодо придбання сторонами спірної квартири за спільні кошти позивачка не надала, та дійшов висновку про відсутність правових підстав для визнання цієї квартири об’єктом спільної сумісної власності подружжя у розумінні стст.60, 61 ЦПК та її поділу.
Скасовуючи рішення суду першої інстанції в частині відмови в задоволенні позовних вимог Особи 5 про визнання майна спільною сумісною власністю подружжя і його поділ та ухвалюючи нове рішення про задоволення цих позовних вимог, апеляційний суд уважав, що вартість спірної квартири істотно збільшилась саме в результаті здійснених за час шлюбу поліпшень, проведення переобладнання та ремонтних робіт, а не внаслідок тенденцій загального подорожчання об’єктів нерухомості, а тому до спірних правовідносин підлягає застосуванню ст.62 СК як спеціальна для цих правовідносин. Разом з тим апеляційний суд дійшов висновку, що роздільне майно дружини або чоловіка є спільним майном подружжя, частки кожного з них на яке не визначаються, у тому числі з урахуванням вартості первинного майна. Майно вважається спільним без визначення часток. Такі частки можуть визначатися лише в разі поділу майна подружжя. При цьому застосовуються правила ст.70 СК, яка не передбачає можливості збільшення частки одного з подружжя в майні на тій підставі, що до складу спільного майна ввійшло первісне майно, яке істотно поліпшилося за час шлюбу (як це вказує суд першої інстанції). Тобто поділ спільного майна подружжя повинен здійснюватися за загальними правилами, а саме — порівну (або в нерівних частках, якщо для цього існують передбачені чч.2, 3 ст.70 СК підстави).
Скасовуючи рішення апеляційного суду в частині визнання майна спільною сумісною власністю подружжя та його поділ і залишаючи в силі в цій частині рішення суду першої інстанції, суд касаційної інстанції зазначив, що спільна сумісна власність на майно, що належало одному з подружжя відповідно до ст.57 СК, виникає лише в порядку, визначеному ст.62 цього кодексу. Однак, установивши, що за висновком судової будівельно-технічної експертизи вартість спірної квартири після проведених поліпшень істотно збільшилась, суд водночас зазначив про відсутність правових підстав для визнання майна спільною сумісною власністю подружжя у розумінні стст.60, 61 СК та його поділ.
Разом з тим у двох ухвалах колегії суддів судової палати у цивільних справах ВСС від 24.05.2017, наданих заявницею для порівняння, суд касаційної інстанції зазначив, що суд може на підставі ст.25 кодексу про шлюб та сім’ю визнати майно дружини (чоловіка) об’єктом права спільної сумісної власності подружжя, якщо воно за час шлюбу істотно збільшилося у своїй вартості внаслідок спільних трудових чи грошових затрат другого з подружжя або їх обох, але при цьому майно, що належало одному з подружжя, не перетворюється в спільну сумісну власність, яка виникає лише в порядку, визначеному ст.25 КпШС. Крім того, суд зазначив, що головним значенням поділу майна, що є у спільній сумісній власності, є припинення правовідносин спільної сумісної власності між колишніми учасниками та припинення відносин спільної власності взагалі (ч.3 ст.372 ЦК); при поділі кожен учасник має право одержати в натурі ту частину спільного майна, яка відповідає його частці в спільному майні.
В ухвалі колегії суддів судової палати у цивільних справах ВСС від 19.04.2017, наданій заявницею для порівняння, зазначено, що суд може визнати майно дружини (чоловіка) об’єктом права спільної сумісної власності подружжя, якщо воно за час шлюбу істотно збільшилось у своїй вартості внаслідок спільних трудових чи грошових затрат другого з подружжя, але при цьому майно, що належало одному з подружжя в порядку ст.57 СК, не перетворюється у спільну сумісну власність. Спільна сумісна власність виникає лише в порядку, визначеному ст.62 СК, тобто право спільної сумісної власності виникає на частку майна, яка істотно збільшилася внаслідок умов, передбачених цим законом.
Аналогічні висновки містяться й в ухвалах колегії суддів судової палати у цивільних справах ВСС від 26.04та 17.05.2017, наданих заявницею для порівняння.
Отже, існує неоднакове застосування судом касаційної інстанції ст.62 СК у подібних правовідносинах.
Вирішуючи питання про усунення розбіжностей у застосуванні вказаної норми матеріального права, Судова палата у цивільних справах ВСУ виходить з такого.
За положеннями ст.57 СК особистою приватною власністю дружини, чоловіка є, зокрема, й майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але за кошти, які належали їй, йому особисто.
Відповідно до ч.1 ст.62 СК якщо майно дружини, чоловіка за час шлюбу істотно збільшилось у своїй вартості внаслідок спільних трудових чи грошових затрат або затрат другого з подружжя, воно в разі спору може бути визнане за рішенням суду об’єктом права спільної сумісної власності подружжя.
Аналіз положень ст.57 та 62 СК дає підстави для висновку про те, що ст.57 цього кодексу визначає правила віднесення майна до об’єктів особистої приватної власності одного з подружжя, тоді як ст.62 цього кодексу встановлює спеціальні умови, з настанням яких визначені попередньою нормою об’єкти особистої приватної власності одного з подружжя можуть бути визнані за рішенням суду об’єктами спільної сумісної власності подружжя.
Для застосування передбачених ст.62 СК правил збільшення вартості майна повинне відбуватись внаслідок спільних затрат подружжя, незалежно від інших чинників (зокрема, тенденцій загального подорожчання конкретного майна), при цьому суттєвою ознакою повинне бути істотне збільшення вартості майна як об’єкта, його якісних характеристик.
Збільшення вартості майна та істотність такого збільшення підлягає з’ясуванню шляхом порівняння на час вирішення спору вартості об’єкта до та після поліпшення; при цьому сам по собі розмір грошових затрат подружжя чи одного з них, а також визначену на час розгляду справи вартість ремонтних робіт не можна вважати тим єдиним чинником, що безумовно свідчить про істотність збільшення вартості майна як об’єкта.
Визначаючи правовий статус спірного майна як спільної сумісної власності подружжя, суд має враховувати, що частка в такому майні визначається відповідно до розміру фактичного внеску кожної зі сторін, у тому числі за рахунок майна, набутого одним з подружжя до шлюбу, яке є його особистою приватною власністю, у придбання (набуття) майна. Якщо в придбання (будівництво) майна вкладено, крім спільних коштів, особисті приватні кошти однієї зі сторін, то частка в такому майні відповідно до розміру внеску є її власністю.
Відповідно до ст.71 СК майно, що є об’єктом права спільної сумісної власності подружжя, ділиться між ними в натурі.
Головним критерієм поділу майна як об’єкта права спільної сумісної власності є припинення правовідносин спільної сумісної власності між колишніми учасниками і припинення відносин спільної власності взагалі (ч.3 ст.372 ЦК); у разі поділу кожен учасник має право одержати в натурі ту частину спільного майна, яка відповідає його частці в спільному сумісному майні.
У справі, яка переглядається, суд касаційної інстанції погодився з висновком суду першої інстанції про відсутність правових підстав для визнання спірної квартири спільною сумісною власністю подружжя в розумінні стст.60, 61 СК та її поділу, оскільки позивачка не надала доказів придбання спірної квартири за спільні кошти.
При цьому, установивши, що вартість спірної квартири істотно збільшилась унаслідок здійснених за час шлюбу поліпшень, проведення переобладнання та ремонтних робіт, суд касаційної інстанції не зробив жодних висновків щодо застосування ст.62 цього кодексу до спірних правовідносин.
Загальними вимогами процесуального права, закріпленими у стст.57—60, 131—132, 137, 177, 179, 185, 194, 212—215 ЦПК, визначено обов’язковість установлення судом під час вирішення спору обставин, що мають значення для справи, надання їм юридичної оцінки, а також оцінки всіх доказів, з яких суд виходив при вирішенні позову (дослідження обґрунтованості, наявності доказів, що їх підтверджують).
Без виконання цих процесуальних дій ухвалити законне й обґрунтоване рішення в справі неможливо.
Водночас відповідно до ст.353 ЦПК ВСУ переглядає судові рішення у цивільних справах виключно з підстав і в порядку, встановлених цим кодексом. Згідно із ч.1 ст.360-2 ЦПК справи розглядаються ВСУ за правилами, встановленими глгл.2 і 3 розд.V цього кодексу, а тому ВСУ не може встановлювати обставини справи, збирати й перевіряти докази та надавати їм оцінку.
Відсутність процесуальної можливості з’ясувати дійсні обставини справи перешкоджає ВСУ ухвалити нове судове рішення, а тому справу слід передати на розгляд до суду касаційної інстанції згідно з пп.«а» п.1 ч.2 ст.360-4 ЦПК.
Керуючись п.1 ч.1 ст.355, п.1 ч.1, ч.3 ст.360-3, ст.360-4 ЦПК, Cудова палата у цивільних справах ВСУ
ПОСТАНОВИЛА:
Заяву Особи 5 задовольнити частково.
Ухвалу колегії суддів судової палати у цивільних справах ВСС від 14.12.2016 скасувати, справу направити на новий розгляд до суду касаційної інстанції.
Постанова ВСУ є остаточною й може бути оскаржена тільки на підставі, установленій п.3 ч.1 ст.355 ЦПК.
ЧИТАЙТЕ ТАКЖЕ:
Оставить комментарий
Видео дня
Новости
  • Последние
  • Читаемое
  • Комментируют
Календарь публикаций
«    Июнь 2018    »
ПнВтСрЧтПтСбВс
 123
45678910
11121314151617
18192021222324
252627282930