Авторизация

 
  •  Причиной смертельной перестрелки в Днепре назвали "экономические интересы" 
  •  Сeпаратисты сбили беспилотник OБСE в райoнe Дoнeцкoй фильтровальной станции 
  •  Донецк и Авдеевка oстались без воды 
  •  Бoeвики oбстрeливали украинскиe пoзиции из «Градов» и минометов 

«Вісім років Україна стримує одну з найсильніших армій світу»: повний текст виступу Зеленського у Мюнхені

Президент Володимир Зеленський 19 лютого виступив у Німеччині на Мюнхенській конференції з безпеки. Там він розповів про ситуацію на Донбасі, розкритикував нинішню систему безпеки в Європі та уточнив, на яку підтримку чекає Україна. Повний текст виступу президента наводиться на офіційному інтернет-представництві голови держави.

Україна хоче миру. Європа хоче миру. Світ каже, що не хоче воювати, а Росія — що не хоче нападати. Хтось із нас бреше. Це ще не аксіома, але вже не гіпотеза.

Пані та панове!

Два дні тому я був на Донбасі, на лінії розмежування. Юридично — між Україною й тимчасово окупованими територіями. Фактично — розмежування між миром та війною. Де з одного боку — дитячий садочок, а з іншого — снаряд, що влучив у нього. З одного боку — школа, з іншого — снаряд, що прилітає на шкільний двір.

А поруч — 30 дітей. Які йдуть… ні, не в НАТО, а на уроки, до школи. У когось — фізика. Знаючи її елементарні закони, навіть діти розуміють, наскільки безглуздо звучать заяви про те, що ці обстріли ведуться з боку України.

У когось — математика. Діти без калькулятора можуть порахувати різницю між кількістю обстрілів у ці три дні та згадками про Україну в цьогорічному Munich Security Report.

А в когось — історія. І коли на шкільному подвір’ї з’являється воронка від бомби, у дітей з’являється питання: невже світ забув свої помилки ХХ століття?

До чого призводять спроби умиротворення? Як питання «Навіщо вмирати за Данциг?» обернулося необхідністю вмирати за Дюнкерк і за десятки інших міст Європи та світу. Ціною в десятки мільйонів життів.



Це страшні уроки історії. Я лише хочу переконатися, що ми з вами читали одні й ті ж книжки. А отже, однаково розуміємо відповідь на головне питання: як так сталося, що у XXI столітті у Європі знову йде війна й гинуть люди? Чому вона триває довше, ніж Друга світова? Як ми дійшли до найбільшої безпекової кризи з часів холодної війни? Для мене як Президента країни, що втратила частину території, тисячі людей і біля кордонів якої зараз стоїть 150 тисяч російських військових, техніка й важке озброєння, так от, для мене відповідь очевидна.

Архітектура світової безпеки крихка, потребує оновлення. Правила, про які світ домовився десятки років тому, більше не працюють. Не встигають за новими загрозами. Не дієві для їх подолання. Це сироп від кашлю, коли потрібна вакцина від коронавірусу. Система безпеки повільна. Вкотре дає збій. Через різні речі: егоїзм, самовпевненість, безвідповідальність держав на глобальному рівні. Як наслідок — злочини одних і байдужість інших. Байдужість, яка робить співучасником. Символічно, що я кажу про це саме тут. 15 років тому саме тут Росія заявила про намір кинути виклик глобальній безпеці. Чим відповів світ? Умиротворенням. Результат? Щонайменше — анексія Криму та агресія проти моєї держави.

ООН, яка має захищати мир і світову безпеку, не може захистити себе. Коли порушується її Статут. Коли один із членів Радбезу ООН анексує територію однієї із засновниць ООН. А Кримську платформу — формат, мета якого — деокупація Криму мирним шляхом і захист прав кримчан, сама ООН ігнорує.

Три роки тому саме тут Ангела Меркель сказала: «Хто підбере уламки світового порядку? Тільки всі ми разом». Аудиторія аплодувала стоячи. Та, на жаль, колективні овації не переросли в колективні дії. І зараз, коли світ говорить про загрозу великої війни, постає питання: а чи лишилося що підбирати? Архітектура безпеки у Європі та світі майже зруйнована. Пізно думати про ремонт, час будувати нову систему. Людство робило це двічі, сплативши надто високу ціну — дві світові війни. У нас є шанс зламати цю тенденцію, поки вона не стала закономірністю. І почати побудову нової системи до мільйонів жертв. Маючи давні уроки Першої і Другої світової війни, а не власний досвід можливої, не дай боже, третьої.

Я казав про це тут. І на трибуні ООН. Що у XXI столітті більше немає чужої війни. Що анексія Криму і війна на Донбасі — це удар по всьому світу. І це не війна в Україні, а війна у Європі. Казав на самітах і форумах. У 2019-му, 2020-му, 2021-му роках. Невже світ зможе почути мене у 2022-му?

Це вже не гіпотеза, але ще не аксіома. Чому? Потрібні докази. Вагоміші, ніж слова у твіттері чи заяви у ЗМІ. Потрібні дії. Саме світу, а не тільки нам.

Ми будемо захищати свою землю, маючи підтримку партнерів чи не маючи. Надають нам сотні одиниць сучасної зброї чи п'ять тисяч шоломів. Ми цінуємо будь-яку допомогу, але всі мають розуміти — це не благодійні внески, про які Україна має просити чи нагадувати.

Не благородні жести, за які Україна має низько вклонятися. Це ваш внесок у безпеку Європи та світу. Де Україна вісім років є надійним щитом. І вісім років стримує одну з найбільших армій світу. Яка стоїть уздовж нашого кордону, а не кордонів країн ЄС.
ЧИТАЙТЕ ТАКЖЕ:
Оставить комментарий
Видео дня
Календарь публикаций
«    Ноябрь 2022    »
ПнВтСрЧтПтСбВс
 123456
78910111213
14151617181920
21222324252627
282930