Авторизация

 
  •  Причиной смертельной перестрелки в Днепре назвали "экономические интересы" 
  •  Сeпаратисты сбили беспилотник OБСE в райoнe Дoнeцкoй фильтровальной станции 
  •  Донецк и Авдеевка oстались без воды 
  •  Бoeвики oбстрeливали украинскиe пoзиции из «Градов» и минометов 

Несет ли адвокатское объединение ответственность за действия адвоката — мнение ВС

ВС ответил на 5 вопросов по правоотношениям, возникающим между адвокатским объединением, адвокатом и его доверителем. Такое заключение сделал ВС в постановлении №923/1379/20, текст которого печатает «Закон и Бизнес».



Верховний Суд
Іменем України
Постанова
13 жовтня 2021 року м.Київ №923/1379/20
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
головуючого — КІБЕНКО О.Р.,
суддів: КОНДРАТОВОЇ І.Д., КРОЛЕВЕЦЬ О.А. —
розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «С Клаус» на рішення Господарського суду Херсонської області від 11.02.2021 та постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 7.06.2021 у справі за позовом ТОВ «С Клаус» до АО «Жованник і партнери» за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача — Особи 2, за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача — Особи 1, про захист ділової репутації та зобов’язання спростувати недостовірну інформацію.
СУТЬ СПОРУ
1. Від імені двох учасників ТОВ «С Клаус» низці його контрагентів електронною поштою було розіслане повідомлення, підписане адвокатом цих учасників. У листі йшлося про неправомірні дії директора цього товариства, відкриття кримінального провадження за фактами цих дій. Також контрагенти попереджалися про те, що директор товариства з 2018 року не уповноважений на вчинення значних правочинів і у випадку укладення договору з ТОВ «С Клаус» за підписом цього директора, такий правочин буде оскаржений до суду. На повідомленні містилася інформація, що виконавцем є адвокат Особа 1, був прикріплений ордер адвоката на представництво учасників.
2. ТОВ «С Клаус» звернулося до суду з позовом до адвокатського об’єднання, в якому адвокат Особа 1 здійснював адвокатську діяльність, про визнання інформації, викладеної в повідомленні учасників, недостовірною та такою, що порочить ділову репутацію товариства, та про спростування такої інформації.
3. Суди першої та апеляційної інстанцій у задоволенні позову відмовили. ТОВ «С Клаус» звернулося з касаційною скаргою до ВС.
4. Перед ВС у цій справі постали такі питання:
чи є адвокат службовою або посадовою особою адвокатського об’єднання;
хто представляє довірителя: адвокат чи адвокатське об’єднання, з яким укладено договір;
чи несе адвокатське об’єднання відповідальність за дії адвоката, який входить до складу об’єднання, вчинені при представництві довірителя;
хто відповідає за поширення недостовірної інформації — адвокат, який поширив інформацію, чи довіритель, якого він представляв;
чи може адвокат бути притягнутий до цивільної відповідальності за дії, вчинені при представництві довірителя у відносинах з третіми особами;
які докази належності особі певної адреси електронної пошти особі є допустимими;
чи є копія електронного листа, до якої додано сканований документ (лист) і яка не підписана електронним підписом відправника, допустимим доказом (електронним або письмовим);
чи завдається шкода діловій репутації юридичної особі поширенням інформації про вчинення її керівником кримінального правопорушення та його недобросовісну поведінку, зловживання ним службовими повноваженнями.
5. ВС касаційну скаргу задовольнив частково, судові рішення скасував, а справу направив на новий розгляд до суду першої інстанції, виходячи з таких міркувань.
ІСТОРІЯ СПРАВИ
Обставини справи, встановлені судами
6. 7.09.2020 ТОВ «СП «Нібулон», ТОВ «АТ Каргілл», ТОВ «Компанія «Прометей», ППО Філії АТ «ДПЗКУ «Миколаївський портовий елеватор», ТОВ «ЄВТ Грейн», ПрАТ «Пологівський ОЕЗ», ТОВ «ПК «Дніпровський», ТОВ «Ін Фуд» отримали електронною поштою скан-копію повідомлення такого змісту:
«Особа 3 та Особа 4 є учасниками товариства з обмеженою відповідальністю «С Клаус», що в сукупності володіють 50% статутного капіталу товариства.
Даним листом повідомляємо, що директор ТОВ «С Клаус» Особа 2, обіймаючи посаду директора ТОВ «С КЛАУС», здійснюючи згідно статуту управління поточною діяльністю товариства, будучи наділеним організаційно-розпорядчими функціями та зобов’язаним діяти добросовісно і розумно в інтересах товариства, зловживаючи своїми повноваженнями, починаючи з 2018 року по теперішній час, діючи умисно, з корисливих мотивів, привласнив, тобто незаконно, безоплатно, з використання різних злочинних схем та способів обернув на власну користь частину врожаю, зібраного в 2018—2020 рр., дивіденди від продажу якого мали одержати учасники ТОВ «С Клаус».
За фактом вчинення Особою 2 кримінального правопорушення, передбаченого ч.3 ст.191 Кримінального кодексу, — привласнення чужого майна, яке перебувало у віданні особи, вчинене повторно або за попередньою змовою групою осіб, відкрито кримінальне провадження.
Починаючи з 2018 року, виконавчий орган ТОВ «С Клаус» Особа 2 не уповноважений учасниками товариства на вчинення товариством будь-яких значних правочинів, у яких вартість майна, робіт або послуг, що є предметом таких правочинів, перевищує 50% вартості чистих активів товариства станом на кінець попереднього кварталу до дати укладення будь-якого правочину.
З огляду на викладене звертаємо вашу увагу, що у випадку укладення договору з ТОВ «С Клаус» за підписом Особи 2, даний правочин буде оскаржено у судовому порядку».
7. Повідомлення підписане адвокатом Особою 1. До повідомлення додано: копію свідоцтва про право на зайняття адвокатською діяльністю на ім’я Особи 1, копії ордерів, виданих АО «Жованник і партнери» на надання правової допомоги Особі 3 та Особі 4 адвокатом Особою 1, копія витягу з ЄРДР.
8. Повідомлення учасників ТОВ «С Клаус» від 7.09.2020 відправлено з двох адрес електронної пошти, містило номер мобільного телефону Особи 1 та Адресу 1 (місцезнаходження АО «Жованник і партнери»), електронним цифровим підписом адвоката Особи 1 не підписано.
9. Учасниками/засновниками ТОВ «С Клаус» є: Особа 2, Особа 5, Особа 4, Особа 3. Кожному із засновників належить частка, що дорівнює 25% статутного капіталу товариства.
10. В провадженні Головного управління Національної поліції в Херсонській області перебуває кримінальне провадження №*00264 з правовою кваліфікацією за ч.3 ст.191 КК, відкрите щодо Особи 2, який у період 2018—2020 рр., займаючи посаду директора ТОВ «С Клаус», зловживаючи своїм службовим становищем всупереч інтересам підприємства та його засновників, неодноразово привласнював кошти, отримані від продажу врожаю, чим завдав значної матеріальної шкоди ТОВ «С Клаус» та його засновникам.
11. Пункт 12.1 статуту ТОВ «С Клаус», затвердженого рішенням загальних зборів учасників (протокол від 15.11.2018 №15-11/18), передбачає, що рішення про надання згоди на вчинення правочину, якщо вартість майна, робіт або послуг, що є предметом такого правочину, перевищує 50% вартості чистих активів товариства станом на кінець попереднього кварталу, приймається виключно загальними зборами учасників.
12. Відповідно до п.12.2 статуту ТОВ «С Клаус» значними правочинами визнаються правочини товариства залежно від вартості предмета правочину чи інших критеріїв. Значними правочинами є правочини товариства, вартість предмета яких перевищує 5000000,0 грн.
13. Згідно із п.12.3 статуту ТОВ «С Клаус» рішення про надання згоди на вчинення значних правочинів приймаються загальними зборами учасників. Пункт 12.10 статуту визначає, що значний правочин, учинений з порушенням порядку прийняття рішення про надання згоди на його вчинення, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов’язки товариства лише у разі подальшого схвалення правочину товариством у порядку, встановленому для прийняття рішення про надання згоди на його вчинення.
14. Протягом 2018—2020 рр. загальні збори учасників ТОВ «С Клаус» не давали згоди директору цього товариства Особі 2 на вчинення значних правочинів.
15. 21.09.2020 ТОВ «С Клаус» направило ТОВ «СП «Нібулон» лист від №21-09/2020 за підписом директора Особи 2, в якому спростувало поширені відомості. У листі також зазначено, що «повідомлення від учасників ТОВ «С Клаус» Особи 4 та Особи 3 направлене виключно на компрометування дій директора Особи 2 перед контрагентами».
Короткий зміст позовних вимог
16. 23.12.2020 ТОВ «С Клаус» звернулося до суду з позовом, у якому просило:
1) визнати недостовірною, такою, що не відповідає дійсності, порочить ділову репутацію ТОВ «С Клаус», інформацію, викладену у повідомленні учасників ТОВ «С Клаус» від 7.09.2020, яке підписане адвокатом Особою 1…;
2) зобов’язати АО «Жованник і партнери» не пізніше наступного дня після набрання законної сили рішенням суду спростувати недостовірну, таку, що не відповідає дійсності, порочить ділову репутацію ТОВ «С Клаус» інформацію, шляхом направлення на електронну пошту… повідомлення із заголовком «Спростування» про те, що інформація, яка міститься в повідомленні учасників ТОВ «С Клаус» від 7.09.2020 за підписом адвоката Особи 1, є недостовірною.
17. Позивач вважає, що повідомлення зазначеного змісту є поширенням недостовірної інформації щодо ТОВ «С Клаус», яка суттєво шкодить діловій репутації ТОВ «С Клаус».
Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
18. ГСХО рішенням від 11.02.2020, залишеним без змін постановою ПЗАГС від 7.06.2021, відмовив у задоволенні позову.
19. Відмовляючи у задоволенні позову, суди виходили з того, що:
оскаржувана інформація має негативний характер як щодо Особи 2, так і щодо ТОВ «С Клаус», тобто права позивача є порушеними;
перший абзац повідомлення від 7.09.2020 щодо учасників ТОВ «С Клаус» відповідає інформації з ЄДР та містить достовірну інформацію;
другий і третій абзаци містять достовірну інформацію про наявність відкритого кримінального провадження за фактом вчинення Особою 2 кримінального правопорушення, передбаченого ч.3 ст.191 КК, проте в другому абзаці не зазначено, що перелічені дії директора можуть свідчити про вчинення кримінального правопорушення, а не є вже встановленими;
четвертий абзац містить достовірну інформацію, оскільки в матеріалах справи відсутні докази проведення загальних зборів, якими надано Особі 2 згоду на вчинення значних правочинів за вищевказаний період;
інформація в п’ятому абзаці про те, що у випадку укладення договору з ТОВ «С Клаус» за підписом Особи 2, цей правочин буде оскаржено у судовому порядку, не містить ні погрози, ні фактичних тверджень та не може бути спростована; вимога позивача спростувати відомості про те, що у випадку укладення договору з ТОВ «С Клаус» за підписом Особи 2 цей правочин буде оскаржено у судовому порядку є такою, що не узгоджується з основними принципами судочинства, гарантованими Конституцією та процесуальними кодексами;
оскільки повідомлення учасників ТОВ «С Клаус» від 7.09.2020 не підписане електронним підписом адвоката Особи 1, в той час як електронний підпис є обов’язковим реквізитом електронного документа, який підтверджує ідентифікацію особи, яка його створила, то факт поширення інформації саме посадовою особою відповідача не може вважатися встановленим;
враховуючи врегульовані ст.237 Цивільного кодексу та приписами закону «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» відносини представництва, а також долучені до повідомлення учасників ТОВ «С Клаус» від 7.09.2020 копії ордерів на надання правової допомоги Особі 4, Особі 3, належним відповідачем у справі повинні бути особи, від імені яких та в інтересах яких діяв Особа 1, а саме засновники ТОВ «С Клаус» — Особа 4, Особа 3, за змістом стст.48, 162 Господарського процесуального кодексу саме на позивача покладено обов’язок визначати відповідача у справі, і при розгляді справи суд має виходити зі складу осіб, які залучені до участі у справі позивачем.
Короткий зміст наведених у касаційній скарзі вимог
20. 18.06.2021 ТОВ «С Клаус» звернулося до ВС з касаційною скаргою на рішення ГСХО від 11.02.2021 та постанову ПЗАГС від 7.06.2021, в якій просить їх скасувати та ухвалити нове рішення про задоволення позову.
21. Також просить стягнути з АО «Жованник і партнери» на користь ТОВ «С Клаус» судові витрати в сумі 68918,0 грн.
Доводи учасників справи
22. Скаржник у касаційній скарзі як на підставу касаційного оскарження посилається на п.1 ч.2 ст.287 ГПК та зазначає, що суд апеляційної інстанції застосував норму права без урахування висновку щодо її застосування у подібних правовідносинах, викладеного у постановах ВС.
23. Скаржник наводить такі доводи у касаційній скарзі:
часткова достовірність змісту поширеної інформації не є підставою для відмови у задоволенні позовних вимог повністю;
суди помилково встановили достовірність інформації, викладеної у другому та третьому абзаці повідомлення, оскільки у повідомленні міститься ствердна недостовірна інформація, яка відсутня у змісті витягу з ЄРДР від 3.07.2020, на що суди попередніх інстанцій уваги не звернули, зокрема, повідомлення містить твердження про факт вчинення директором ТОВ «С Клаус» кримінального правопорушення;
суди не врахували висновки ВС, викладені в постанові від 23.12.2020 у справі №484/2781/19-ц про те, що вирок є єдиним процесуальним документом, що встановлює винуватість; внесення до ЄРДР інформації про вчинення директором ТОВ «С Клаус» кримінального правопорушення є лише початком здійснення досудового розслідування, а відтак у жодний спосіб не підтверджує його винуватість; незважаючи на презумпцію невинуватості та заборону розголошення відомостей кримінального провадження, Особа 1 допустив поширення інформації у формі фактичних тверджень про вчинення директором ТОВ «С Клаус» злочину;
стверджуючи про достовірність інформації у четвертому абзаці повідомлення, суди зробили такі висновки без наявності відповідних доказів, зокрема, у матеріалах справи відсутні докази, які б свідчили про те, що протягом 2019—2020 рр. загальні збори учасників ТОВ «С Клаус» не проводились;
Особа 1 умисно сказав про наміри оскаржувати всі правочини за підписом Особи 2, а не лише значні правочини, що є свідомим намаганням викривити фактичні обставини справи та спонуканням контрагентів-покупців відмовитися від будь-яких господарських правовідносин з ТОВ «С Клаус»;
створений у форматі Word, роздрукований, власноручно підписаний (як письмовий документ) відсканований, збережений у форматі pdf та направлений у сканованій версії документ не є електронним документом, натомість є письмовим доказом, оскільки сканована копія документу фактично є ксерокопією такого документу; додатки до повідомлення є також лише сканованими копіями існуючих паперових документів;
повідомлення учасників від 7.09.2020, створене Особою 1 та особисто ним підписане, не є електронним документом, а отже, не вимагає застосування електронного цифрового підпису; посилання суду першої інстанції на необхідність підписання електронного листа електронним цифровим підписом є помилковими; у цьому контексті посилання судів попередніх інстанцій на постанови ВС від 11.06.2019 у справі №904Ї/2882/18, від 24.09.2019 у справі №922/1151/18 є помилковими;
направлення електронного листа користувачем з електронної скриньки не передбачає технічної можливості підписання такого листа електронним цифровим підписом; тому визнаючи роздруківку електронного листа недопустимим доказом, суди не врахували висновків ВС, викладених в постановах від 27.11.2018 у справі №914/2505/17 та від 29.01.2021 у справі №922/51/20;
суди попередніх інстанцій не врахували висновки ВС, викладені в постанові у постанові від 29.08.2018 у справі №761/29315/16-ц про те, що відповідачем у справах цієї категорії є особа, яка поширила недостовірну інформацію, а не особа, в інтересах якої або від імені якої поширено недостовірну інформацію; поширення недостовірної інформації здійснено Особою 1, а не учасниками ТОВ «С Клаус» (Особою 4 та Особою 3), як помилково зазначили суди попередніх інстанцій; зміст повідомлення не містить будь-якого посилання на те, що таку інформацію повідомляють саме Особа 4 та Особа 3;
суди не дослідили договори про надання правової допомоги між відповідачем та Особою 6, Особою 3 на предмет повноважень, наданих АО «Жованник і партнери» Особою 1, а також види правової допомоги;
на підставі ч.2 ст.50 ГПК суд першої інстанції мав процесуальну можливість за необхідності залучити Особу 4 та Особу 3 до участі у справі, чого судом зроблено не було;
посилання суду першої інстанції на те, що позивач, скориставшись правом на відповідь, вичерпав можливість захисту порушеного права у вигляді спростування інформації, є таким, що не відповідає положенням ст.277 ЦК, оскільки це два альтернативні способи захисту порушеного права;
наслідком поширення вказаної недостовірної інформації є втрата ТОВ «С Клаус» юридичною особою постійного контрагента — покупця (ППО Філії АТ «ДПЗКУ» «Миколаївський портовий елеватор»).
24. У касаційній скарзі наведено розрахунок судових витрат, зокрема витрат на правничу допомогу, які скаржник просить стягнути з відповідача.
25. 22.07.2021 відповідач подав клопотання про закриття касаційного провадження на підставі п.5. ч.1 ст.296 ГПК, оскільки правовідносини у справах, на які посилається скаржник, не є подібними з правовідносинами у справі, що розглядається.
26. 26.07.2021 відповідач подав відзив на касаційну скаргу, в якому також просив закрити касаційне провадження.
27. У відзиві зазначені такі доводи:
позивач просить спростувати в судовому порядку факт наявності порушеного кримінального провадження та факт самої події кримінального правопорушення, інформація про яку викладена у ЄРДР, однак такі позови не підлягають судовому розгляду (постанова Великої палати ВС від 30.06.2020 у справі №333/6816/17, постанова ВС від 25.11.2020 у справі №760/16924/18);
у справі наявний «дефект позивача», оскільки поширена інформація стосується безпосередньо Особи 2 та є негативною саме по відношенню до нього, а не ТОВ «С Клаус»;
у справі наявний «дефект відповідача», оскільки повідомлення не було поширене посадовою особою відповідача — адвокатом «АО «Жованник і партнери» Особою 1; рішення суду не може ґрунтуватися на припущеннях, що належність поштових скриньок певній особі підтверджує складення нею документа та його відправлення саме цією особою; лише з накладеним електронним підписом особа відповідає за повноту викладених в документі даних;
у справі відсутній «дефект інформації», оскільки в повідомленні учасників не йдеться про визнання директора винним у кримінальному правопорушенні, натомість зазначено про наявність відкритого кримінального провадження за фактом зловживання директором своїм службовим становищем, що відповідає дійсності відповідно до витягу з ЄРДР;
позивач не підтвердив жодними доказами доведення до відома вказаної інформації та отримання такої інформації всіма контрагентами, адресатами повідомлення.
28. Відповідач також заперечив повністю проти заявленої скаржником вимоги про стягнення витрат на правничу допомогу, мотивуючи це тим, що з наявного в матеріалах справи детального опису послуг вбачається, що вказаний в описі час, витрачений адвокатом при підготовці процесуальних документів по суті справи, а також при супроводженні даної справи, не відповідає критерію реальності та необхідності адвокатських витрат та є явно завищеним.
Надходження касаційної скарги на розгляд ВС
29. ВС ухвалою від 19.07.2021 відкрив касаційне провадження, розгляд касаційної скарги призначив на 4.08.2021, оголосив перерву у судовому засіданні до 13.10.2021.
ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ
Щодо предмету доказування
30. Статтею 32 Конституції встановлено, зокрема, що кожному гарантується судовий захист права спростовувати недостовірну інформацію про себе і членів своєї сім’ї та права вимагати вилучення будь-якої інформації.
31. Згідно з ч.1 ст.91 ЦК юридична особа здатна мати такі ж цивільні права та обов’язки (цивільну правоздатність), як і фізична особа, крім тих, які за своєю природою можуть належати лише людині.
32. Відповідно до ст.94 ЦК юридична особа має право на недоторканність її ділової репутації, на таємницю кореспонденції, на інформацію та інші особисті немайнові права, які можуть їй належати. Особисті немайнові права юридичної особи захищаються відповідно до гл.3 ЦК.
33. Відповідно до ч.1 ст.200 ЦК інформацією є будь-які відомості та/або дані, які можуть бути збережені на матеріальних носіях або відображені в електронному вигляді.
34. Суб’єкт відносин у сфері інформації може вимагати усунення порушень його права та відшкодування майнової і моральної шкоди, завданої такими правопорушеннями (ч.2 ст.200 ЦК).
35. Згідно зі ст.201 ЦК особистими немайновими благами, які охороняються цивільним законодавством, є в тому числі ділова репутація, ім’я (найменування), а також інші блага, які охороняються цивільним законодавством.
36. Відповідно до ст.275 ЦК захист особистого немайнового права здійснюється у спосіб, встановлений гл.3 цього кодексу, а також іншими способами відповідно до змісту цього права, способу його поширення та наслідків, що їх спричинило це порушення. До таких спеціальних способів захисту відносяться, зокрема, спростування недостовірної інформації та/або право на відповідь (ст.277 ЦК).
37. Статтею 277 ЦК передбачено:
фізична особа, особисті немайнові права якої порушено внаслідок поширення про неї та (або) членів її сім’ї недостовірної інформації, має право на відповідь, а також на спростування цієї інформації;
спростування недостовірної інформації здійснюється особою, яка поширила інформацію;
поширювачем інформації, яку подає посадова чи службова особа при виконанні своїх посадових (службових) обов’язків, вважається юридична особа, у якій вона працює. Якщо недостовірна інформація міститься у документі, який прийняла (видала) юридична особа, цей документ має бути відкликаний;
спростування недостовірної інформації здійснюється незалежно від вини особи, яка її поширила;
спростування недостовірної інформації здійснюється у такий же спосіб, у який вона була поширена.
38. Згідно з постановою Пленуму ВС «Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи» від 27.02.2009 №1 відповідачами у справі про захист гідності, честі чи ділової репутації є фізична або юридична особа, яка поширила недостовірну інформацію, а також автор цієї інформації.
39. Розглядаючи справи, предметом позову в яких є спростування недостовірної інформації, суди повинні враховувати, що юридичним складом правопорушення, наявність якого може бути підставою для задоволення позову, є сукупність таких обставин:
а) поширення інформації, тобто доведення її до відома хоча б одній особі в будь-який спосіб;
б) поширена інформація стосується певної фізичної чи юридичної особи, тобто позивача;
в) поширення недостовірної інформації, тобто такої, що не відповідає дійсності;
г) поширення інформації, що порушує особисті немайнові права, або завдає шкоди відповідним особистим немайновим благам, або перешкоджає особі повно і своєчасно здійснювати своє особисте немайнове право (п.6.33 постанови ВП ВС від 12.11.2019 у справі №904/4494/18).
40. Згідно з положеннями стст.277, 302 ЦК та 74 ГПК: позивач повинен довести 1) сам факт поширення інформації; 2) поширення інформації саме відповідачем; 3) порушення поширенням інформації його особистих немайнових прав; 4) має право подати докази недостовірності поширеної інформації. Відповідач повинен довести, що поширена інформація є достовірною.
41. Під поширенням інформації слід розуміти: поширення інформації з використанням інших засобів телекомунікаційного зв’язку; викладення в заявах, листах, адресованих іншим особам; повідомленнях в електронних мережах, а також в іншій формі хоча б одній особі.
42. Недостовірною вважається інформація, яка не відповідає дійсності або викладена неправдиво, тобто містить відомості про події та явища, яких не існувало взагалі або які існували, але відомості про них не відповідають дійсності (неповні або перекручені).
43. Негативною необхідно вважати інформацію, в якій стверджується про порушення особою, зокрема, норм чинного законодавства, вчинення будь-яких інших дій (наприклад, порушення принципів моралі, загальновизнаних правил співжиття, неетична поведінка в особистому, суспільному чи політичному житті тощо) і яка, на думку позивача, порушує його право на повагу до гідності, честі чи ділової репутації.
Чи є адвокат посадовою чи службовою особою адвокатського об’єднання?
44. Відповідно до ст.277 ЦК поширювачем інформації, яку подає посадова чи службова особа при виконанні своїх посадових (службових) обов’язків, вважається юридична особа, у якій вона працює. Якщо недостовірна інформація міститься в документі, який прийняла (видала) юридична особа, цей документ має бути відкликаний.
45. Суди попередніх інстанцій зробили висновок, що адвокат Особа 1 є посадовою особою АО «Жованник і партнери», жодним чином не обґрунтовуючи таке твердження.
46. ВС вважає такий висновок помилковим, оскільки адвокат, який є членом адвокатського об’єднання, може не мати статусу посадової чи службової особи цього об’єднання.
47. Поняття «посадова особа» та «службова особа» використовуються в Конституції (стст.19, 40, 56), Кодексі про адміністративні правопорушення, КК, законі «Про державну службу», законі «Про службу в органах місцевого самоврядування», законі «Про запобігання корупції» тощо. Однак, по-перше, вказані нормативні акти не регулюють правовідносини у справі, що розглядається. По-друге, ст.277 ЦК містить більш широке застосування, ніж регулювання відносин з публічного управління.
48. Цивільне законодавство не містить визначення термінів «посадова особа» та «службова особа», які могли би бути застосовані до відносин з поширення інформації. Разом з тим, ст.277 ЦК статус посадової або службової особи пов’язує з існуванням трудових відносин між такою посадовою / службовою особою та відповідною юридичною особою. Так, відповідно до абз.2 ч.4 ст.277 ЦК поширювачем інформації, яку подає посадова чи службова особа при виконанні своїх посадових (службових) обов’язків, вважається юридична особа, в якій вона працює.
49. Кодекс законів про працю) вживає терміни «посадова особа» та «служба особа» в контексті здійснення управління підприємством та можливості прийняття відповідних рішень (зокрема, стст.19, 113, 130, 132, 159, 245, 247, 2528 та інші). Терміни посадова / службова особа щодо підприємств вживаються в КЗпП як синоніми.
50. Закон «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» не містить поняття службової/посадової особи в частині створення та управління діяльністю адвокатського об’єднання як юридичної особи. У Правилах адвокатської етики, затверджених 9.06.2017 звітно-виборним з’їздом адвокатів України 2017 року, вживається термін «адвокат — керівник адвокатського об’єднання» під яким розуміють як одноосібного керівника об’єднання, так і члена колегіального керівного органу адвокатського об’єднання.
51. Водночас законодавство, яке регулює питання функціонування інших видів юридичних осіб, визначає посадові особи як членів виконавчого органу, наглядової ради тощо (ст.42 закону «Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю», п.15 ч.1 ст.2 закону «Про акціонерні товариства» тощо).
52. Частиною 1 ст.89 ГК посадовими особами господарського товариства визначені такі особи, що здійснюють управління діяльністю такого товариства.
53. Відповідно до ст.97 ЦК управління товариством здійснюють його органи. Органами управління товариством є загальні збори його учасників і виконавчий орган, якщо інше не встановлено законом.
54. Стаття 277 ЦК передбачає відповідальність, у тому числі посадових/службових осіб юридичних осіб приватного права в розумінні ст.81 ЦК, до яких належать як адвокатське об’єднання, так і господарські товариства. Тому логічним є те, що поняття посадової/службової особи повинне мати однакове значення для цілей застосування вказаної норми як для адвокатських об’єднань, так і для господарських товариств і інших суб’єктів. Відтак за відсутності відповідного правового регулювання ВС вбачає за доцільне застосувати зміст понять посадова/службова особа відповідно до законодавства, яке регулює діяльність господарських товариств, з урахуванням особливостей діяльності адвокатського об’єднання.
55. ВС неодноразово наголошував на тому, що тлумачення ч.4 ст.277 ЦК свідчить, що у разі поширення недостовірної інформації посадовою чи службовою особою для визначення належного відповідача судам необхідно з’ясовувати, від імені кого ця особа виступає. Якщо посадова чи службова особа виступає не від імені юридичної особи і не при виконанні посадових (службових) обов’язків, то належним відповідачем є саме вона (постанови ВС від 29.08.2018 у справі №761/29315/16-ц, від 16.06.2021 у справі №504/4099/16-ц)
56. З наведеного вбачається, що посадовими / службовими особами адвокатського об’єднання для цілей застосування абз.2 ч.2 ст.277 ЦК є такі особи, що здійснюють управління відповідним адвокатським об’єднанням та мають право виступати від імені такого об’єднання відповідно до його статуту та інших документів.
57. Однак суди не встановили, а в матеріалах справи відсутні відомості про те, що адвокат Особа 1 наділений повноваженнями щодо управління АО «Жованник і партнери» або здійснення його представництва. При цьому до матеріалів справи доданий витяг із державного реєстру щодо АО «Жованник і партнери», у якому зазначено, що керівником об’єднання є Гілін Є.О., вчиняти дії від імені об’єднання має право також Жованник Л.М. Таким чином, висновки судів про те, що адвокат Особа 1 є посадовою чи службовою особою АО «Жованник і партнери» не ґрунтуються на положеннях чинного законодавства та наданих сторонами доказах.
58. Оскільки адвокат Особа 1 не є посадовою чи службовою особою АО «Жованник і партнери», і, відповідно, його дії з поширення інформації, про які стверджує позивач, не є діями самого адвокатського об’єднання, то потрібно з’ясувати, хто саме у спірних правовідносинах представляв довірителів (учасників ТОВ «С Клаус» Особи 3 та Особи 4) — адвокат чи адвокатське об’єднання.
Хто представляє довірителя — адвокат чи адвокатське об’єднання?
59. ТОВ «С Клаус» вважає, що на підставі ч.4 ст.277 ЦК та ст.1172 ЦК відповідачем за даним позовом є АО «Жованник і партнери», а адвокат Особа 1, який здійснює свою адвокатську діяльність в цьому об’єднанні, є третьою особою у цій справі. Мотивує це тим, що до оспорюваного повідомлення було долучено копії ордерів про надання адвокатом Особою 1 правової допомоги Особі 3 та Особі 4, ордери видані АО «Жованник і партнери», сам текст повідомлення складений на бланку адвоката Особи 1, а з Єдиного реєстру адвокатів убачається, що адвокат Особа 1 здійснює свою адвокатську діяльність не індивідуально, а в АО «Жованник і партнери».
60. Крім того, скаржник зазначає, що на підставі ст.15 закону «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» стороною договору про надання правової допомоги є адвокатське об’єднання.
61. Відповідно до п.2 ч.1 ст.1 закону «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» адвокатська діяльність — незалежна професійна діяльність адвоката щодо здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту.
62. Відповідно до ст.6 закону «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» адвокатом може бути фізична особа, яка має повну вищу юридичну освіту, володіє державною мовою відповідно до рівня, визначеного згідно законом «Про забезпечення функціонування української мови як державної», має стаж роботи в галузі права не менше двох років, склала кваліфікаційний іспит, пройшла стажування (крім випадків, встановлених цим законом), склала присягу адвоката та отримала свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю.
63. У ст.26 закону «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» визначені підстави для здійснення адвокатської діяльності. Зокрема, зазначено, що адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги. Документами, що посвідчують повноваження адвоката на надання правової допомоги, можуть бути: 1) договір про надання правової допомоги; 2) довіреність; 3) ордер; 4) доручення органу (установи), уповноваженого законом на надання безоплатної правової допомоги.
64. У ПАЕ зазначено, що у випадках, коли договір про надання правової допомоги укладається з адвокатським бюро, адвокатським об’єднанням, рішення про призначення конкретного адвоката чи кількох адвокатів для виконання доручення або про заміну адвоката чи адвокатів (у випадках, коли це не суперечить закону) приймається адвокатським бюро, адвокатським об’єднанням на свій розсуд, якщо в договорі не вказаний інший порядок заміни адвоката (ст.24).
65. У цій справі наявні договір на надання правової допомоги, укладений з адвокатським об’єднанням, та ордер, підписаний адвокатом Особою 1 та керівником адвокатського об’єднання. Таким чином, адвокат Особа 1 був призначений АО «Жованник і партнери» для виконання доручень довірителів Особи 3 та Особи 4.
66. Згідно зі ст.15 закону «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» адвокатське об’єднання є юридичною особою, створеною шляхом об’єднання двох або більше адвокатів (учасників), і діє на підставі статуту. Державна реєстрація адвокатського об’єднання здійснюється в порядку, встановленому законом «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб — підприємців», з урахуванням особливостей, передбачених цим законом. Адвокатське об’єднання має самостійний баланс, може відкривати рахунки у банках, мати печатку, штампи і бланки із своїм найменуванням. Стороною договору про надання правової допомоги є адвокатське об’єднання. Від імені адвокатського об’єднання договір про надання правової допомоги підписується учасником адвокатського об’єднання, уповноваженим на це довіреністю або статутом адвокатського об’єднання. Адвокатське об’єднання може залучати до виконання укладених об’єднанням договорів про надання правової допомоги інших адвокатів на договірних засадах. Адвокатське об’єднання зобов’язане забезпечити дотримання професійних прав адвокатів та гарантій адвокатської діяльності.
67. У ст.63 ПАЕ передбачено, що для адвоката, який є членом адвокатського об’єднання, професійні обов’язки перед клієнтами, що випливають із чинного законодавства, ПАЕ, договорів про надання правової допомоги, повинні мати пріоритетне значення у порівнянні з обов’язками адвоката щодо виконання вказівок керівних органів адвокатського об’єднання. Керівник адвокатського об’єднання зобов’язаний забезпечити дотримання адвокатом—членом адвокатського об’єднання виконання правил та не має права вчиняти дії, пов’язані з схилянням, або сприяти ухиленню адвоката від виконання професійних етичних норм.
68. Таким чином, адвокатське об’єднання є лише організаційно-правовою формою діяльності адвоката, який в межах такого об’єднання є самостійною особою, яка надає клієнту правову допомогу та обирає з клієнтом найкращу позицію для захисту прав клієнта, безпосередньо надає правові послуги, консультації, веде переговори з клієнтами, безпосередньо приймає та виконує доручення клієнта, зокрема, щодо складання та надсилання листів, заяв, запитів тощо.
69. Відтак АО «Жованник і партнери» є лише формою організації спільної діяльності декількома адвокатами, кожен із яких не втрачає свого самостійного статусу як адвокат і несе відповідальність за дотримання присяги адвоката, ПАЕ та інших обов’язків, встановлених законом.
70. У справі, що розглядається, суди попередніх інстанцій не визначили, в яких відносинах адвокат Особа 1 перебував з адвокатським об’єднанням на момент поширення інформації (корпоративних як член об’єднання, трудових, договірних тощо).
Чи відповідає адвокатське об’єднання за дії адвоката у зв’язку з представництвом довірителя?
71. Законодавство прямо не врегульовує питання розмежування цивільно-правової відповідності за дії, вчинені адвокатом — членом адвокатського об’єднання, при виконанні своїх обов’язків, та самим адвокатським об’єднанням. Але системне тлумачення норм закону «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» дозволяє дійти висновку, що саме адвокат несе відповідальність за дії, вчинені при здійсненні адвокатської діяльності, вимогам чинного законодавства та присязі адвоката.
72. Суди попередніх інстанцій не врахували зазначених особливостей законодавства про адвокатську діяльність, не дослідили відповідні обставини і не встановили, яким чином статут АО «Жованник і партнери» чи інші внутрішні документи регулюють питання розмежування відповідальності об’єднання та адвоката за дії, вчинені адвокатом при здійсненні адвокатської діяльності на підставі договору, укладеного від імені адвокатського об’єднання.
Чи є роздруківка листування електронною поштою допустимим доказом?
73. Суди попередніх інстанцій наголошували на тому, що роздруківка електронного листування не може вважатись електронним документом (копіями електронних документів) в розумінні ч.1 ст.5 закону «Про електронні документи та електронний документообіг» у зв’язку з відсутністю електронного підпису. Це, на їх думку, спростовує доводи позивача про те, що створений документ у форматі Word, роздрукований, власноруч підписаний та відсканований, є не електронним документом (доказом), а є письмовим доказом.
74. ВС такі висновки судів попередніх інстанцій вважає помилковими. Поняття електронного доказу є значно ширшим за поняття електронного документа.
75. Електронний документ — документ, інформація в якому зафіксована у вигляді електронних даних, включаючи обов’язкові реквізити документа. Для ідентифікації автора електронного документа може використовуватися електронний підпис (стст.5, 6 закону «Про електронні документи та електронний документообіг»).
76. Відповідно до ч.1 ст.96 ГПК електронними доказами є інформація в електронній (цифровій) формі, яка містить дані про обставини, що мають значення для справи, зокрема, електронні документи (у тому числі текстові документи, графічні зображення, плани, фотографії, відео- та звукозаписи тощо), веб-сайти (сторінки), текстові, мультимедійні та голосові повідомлення, метадані, бази даних й інші дані в електронній формі. Такі дані можуть зберігатися, зокрема на портативних пристроях (картах пам’яті, мобільних телефонах тощо), серверах, системах резервного копіювання, інших місцях збереження даних в електронній формі (у тому числі в мережі Інтернет).
77. На відміну від електронного документа, електронний доказ — це будь-яка інформація в цифровій формі, що має значення для справи. Таким чином, повідомлення (з додатками), відправлені електронною поштою, є електронним доказом.
78. Листування шляхом надіслання електронних листів уже давно стало частиною ділових звичаїв в Україні, а здійснення електронної переписки як усталеного звичаю ділового обороту в Україні, що не вимагає договірного врегулювання, визнається цивільним звичаєм за ст.7 ЦК (постанова ВС від 27.11.2018 у справі №914/2505/17).
79. У ч.2 ст.96 ГПК передбачено, що електронні докази подаються в оригіналі або в електронній копії, засвідченій електронним підписом, прирівняним до власноручного підпису відповідно до закону «Про електронні довірчі послуги». Законом може бути передбачено інший порядок засвідчення електронної копії електронного доказу. У ч.3 зазначеної статті встановлено, що учасники справи мають право подавати електронні докази в паперових копіях, посвідчених в порядку, передбаченому законом. Паперова копія електронного доказу не вважається письмовим доказом.
80. Учасник справи, який подає копію електронного доказу, повинен зазначити про наявність у нього або іншої особи оригіналу електронного доказу. Якщо подано копію (паперову копію) електронного доказу, суд за клопотанням учасника справи або з власної ініціативи може витребувати у відповідної особи оригінал електронного доказу. Якщо оригінал електронного доказу не поданий, а учасник справи або суд ставить під сумнів відповідність поданої копії (паперової копії) оригіналу, такий доказ не береться судом до уваги (чч.5, 6 ст.96 ГПК).
81. Сам лист електронної пошти є таким, що містить відомості про факт відправлення повідомлення із відповідної електронної адреси, час відправлення, адресатів листа — осіб, до відома яких було доведено таке повідомлення тощо. У випадку якщо позивач подає позов у паперовій формі, то електронний лист може бути наданий суду у вигляді відповідної роздруківки.
82. Така роздруківка електронного листа та додатків до нього є паперовою копією електронного доказу.
83. У справі, що переглядається, учасники справи не заперечували факту відправлення відповідних повідомлень з електронної пошти адвоката Особи 1, відповідач заперечував факт відправлення таких повідомлень самим Особою 1, посилаючись на відсутність електронного підпису. У разі існування сумнівів щодо наявності оригіналів цих відправлень суд мав можливість витребувати у відповідача або третьої особи — Особи 1 оригінал електронного доказу.
84. Обмін сторонами інформацією при виконанні договірних зобов’язань шляхом надіслання електронних листів уже давно став частиною ділових звичаїв в Україні. Відповідно до стст.3, 5, 8 закону «Про електронні документи та електронний документообіг», електронні документи вже давно стали частиною ділового обороту та юридична сила електронного документа, як доказу, не може бути заперечена виключно через те, що він має електронну форму. Допустимість електронного документа як доказу не може заперечуватися виключно на підставі того, що він має електронну форму.
85. Як убачається з матеріалів справи, суди визнали неналежними докази електронної переписки між сторонами договору щодо передачі результату надіслання проектно-вишукувальних робіт, які надавалися позивачем у справі як відображення у паперовій формі електронних доказів з посиланням на те, що паперові копії документів електронної переписки між сторонами є неналежними доказами у справі та не підтверджують листування сторін договору.
86. Отже, висновки судів з посиланням на те, що роздруківка електронного листування є неналежним та недопустимим доказом є такими, що не відповідають приписам ст.8 закону «Про електронні документи та електронний документообіг», оскільки сила електронного документа як доказу не може бути заперечена виключно через те, що він має електронну форму та не підтверджується додатково показами свідків (учасників переписки) (відповідний висновок міститься також в постанові ВС від 27.11.2018 у справі №914/2505/17, на яку посилається скаржник як на підставу касаційного оскарження).
Які докази можуть підтверджувати належність особі певної адреси електронної пошти та відправку з неї кореспонденції саме цією особою?
87. У справі, що переглядається, мав місце факт поширення інформації контрагентам ТОВ «С Клаус» за допомогою електронного листа з вкладенням скан-копії повідомлення учасників ТОВ «С Клаус» від 7.09.2020. У вказаному повідомленні під текстом повідомлення виконавцем зазначений адвокат Особа 1.
88. Як зазначалось у п.39 цієї постанови, позивач повинен довести, що саме відповідач є поширювачем надісланої оспорюваної інформації — повідомлення учасників ТОВ «С Клаус», яку він вважає недостовірною та такою, що завдає шкоди діловій репутації.
89. Водночас відповідно до принципу змагальності відповідач має довести, що він не поширював відповідну інформацію або те, що вона відповідає дійсності.
90. Відповідно до пп.1—3 ч.1 ст.237 ГПК при ухваленні рішення суд вирішує, зокрема, питання чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; яку правову норму належить застосувати до цих правовідносин.
91. ВС звертає увагу, що із внесенням 17.10.2019 змін до ГПК його ст.79 викладено у новій редакції, чим фактично впроваджено в господарський процес стандарт доказування «вірогідності доказів».
92. Зазначений стандарт підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надають позивач та відповідач. Тобто з уведенням в дію вказаного стандарту доказування необхідним є не надання достатньої кількості доказів для підтвердження певної обставини, а надання саме тієї кількості, яка зможе переважити доводи протилежної сторони судового процесу (постанови ВС від 31.03.2021 у справі №923/875/19, від 16.07.2021 у справі №916/2620/20, від 16.09.2021 у справі №910/12930/18).
93. Відповідно до ст.79 ГПК наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
94. Тлумачення змісту цієї статті свідчить, що нею покладено на суд обов’язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються, скоріше були (мали місце), аніж не були.
95. ВС неодноразово звертався до категорії стандарту доказування та відзначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов’язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (постанови ВС від 2.10.2018 у справі №910/18036/17, від 23.10.2019 у справі №917/1307/18, від 18.11.2019 у справі №902/761/18, від 4.12.2019 у справі №917/2101/17, від 31.03.2021 у справі №923/875/19).
96. Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об’єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв’язок доказів у їх сукупності. Суд дає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (ст.86 ГПК).
97. Таким чином, суд зобов’язаний надати оцінку кожному належному, допустимому та достовірному доказу, який міститься в матеріалах справи, а також визначити певну сукупність доказів, з урахуванням їх вірогідності та взаємного зв’язку, що дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.
98. Під час розгляду цієї справи сторони доводили існування різних (протилежних) обставин, які, на їх думку, мали значення для справи і на які вони посилалися як на підставу своїх вимог або заперечень. Позивачі зазначали, що адреса електронної пошти, з якої відправлено спірне повідомлення, публічно відома як така, що належить саме Особі 1. Зокрема, така поштова адреса вказана Єдиному реєстрі адвокатів в профілі Особи 1. При цьому сам адвокат не заперечує належність йому цієї електронної скриньки.99. Із використанням адреси електронної скриньки було надіслане повідомлення, яке містить відомості, відомі Особі 3 та Особі 4, а також Особі 1 як їх адвокату. Спірний електронний лист містив також вкладення — копії свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю Особи 1 та ордерів на надання правової (правничої) допомоги Особи 1 Особі 3 та Особі 4 .
100. Позивач надав докази, а адвокат Особа 1 під час розгляду справи визнав, що із використанням вказаної електронної пошти він регулярно веде листування в межах надання Особі 3 та Особі 4 правової допомоги. Також Особа 1 визнав, що він як адвокат надає правову допомогу зазначеним особам у судових справах.
101. При цьому на підтвердження своєї позиції у цій справі Особа 1 зазначає, що він не відправляв спірне повідомлення, йому не відомі особи які відправили / могли відправити таке повідомлення. Зазначене він обґрунтовує виключно відсутністю електронного підпису на такому повідомленні.
102. ВС звертає увагу, що використання кваліфікованого електронного підпису дозволяє провести електронну ідентифікацію особи — процедуру використання ідентифікаційних даних особи в електронній формі, які однозначно визначають фізичну, юридичну особу або представника юридичної особи.
103. Чинним законодавством визначені випадки, коли використання електронного підпису є обов’язковим і за відсутності такого підпису документ не буде вважатися отриманим від певної особи. Але ці випадки не охоплюють комерційне, ділове чи особисте листування електронною поштою між приватними особами (якщо інше не встановлено домовленістю між сторонами). У таких відносинах презюмується, що повідомлення є направленим тим, хто зазначений як відправник електронного листа чи хто підписав від свого імені текст самого повідомлення.
104. Відтак відсутність кваліфікованого електронного підпису на повідомленні не свідчить про те що особу неможливо ідентифікувати з достатнім ступенем вірогідності як відправника такого повідомлення, направленого електронною поштою, тобто поширювача інформації.
105. Дійшовши помилкових висновків про неможливість встановлення особи відправника електронного листа без засвідчення відправленого таким листом документа електронним підписом, суди попередніх інстанцій не дослідили докази і не надали оцінки доводам позивача, який стверджував про відсутність найменшої ймовірності відправлення повідомлення не адвокатом Особою 1, а невідомою особою, яка би мала доступ до електронної пошти Особи 1 (корпоративної та особистої), якій були би відомі відомості про учасників ТОВ «С Клаус» Особи 3 та Особи 4, їх судові справи, про контрагентів ТОВ «С Клаус», в якої був би доступ до документів, які посвідчують повноваження Особи 1 як представника вказаних осіб.
106. Суди також не взяли до уваги суперечливість пояснень адвоката Особи 1 та АО «Жованник і партнери», які стверджували, що Особа 1 не надсилав такі повідомлення контрагентам ТОВ «С Клаус», і водночас доводили, що зазначена в повідомленні інформація є достовірною.
107. Відповідно до ч.3 ст.310 ГПК підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є порушення норм процесуального права, на які посилається скаржник у касаційній скарзі, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пп.1, 2, 3 ч.2 ст.287 ГПК.
Хто відповідає за поширення недостовірної інформації — адвокат, який поширив інформацію, чи довіритель, якого він представляв?
108. Суд першої інстанції зазначив, що відповідач АО «Жованник і партнери» не є належним відповідачем за пред’явленим позовом, а позивач в ході розгляду справи не заявляв клопотання про заміну неналежного відповідача, залучення співвідповідача. Крім того, на думку суду першої інстанції, заявлені позивачем вимоги та долучені докази до позову (ордери про надання правової допомоги) свідчать про те, що позивач просить спростувати інформацію, фактично поширену третьою особою на стороні відповідача від імені та в інтересах засновників ТОВ «С Клаус» Особи 3 та Особи 4.
109. Суд апеляційної інстанції зазначив, що належними відповідачами у справі повинні бути особи, від імені яких та в інтересах яких діяв адвокат, а саме, засновники ТОВ «С Клаус» Особа 3 та Особа 4, тоді як за змістом стст.48, 162 ГПК саме на позивача покладено обов’язок визначати відповідача у справі, і при розгляді справи суд має виходити зі складу осіб, які залучені до участі у справі позивачем
110. Суди попередніх інстанцій не врахували норми чинного законодавства, які визначають межі відповідальності адвоката та довірителя за дії, вчинені адвокатом при виконанні доручення довірителя.
111. Згідно зі ст.19 закону «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» видами адвокатської діяльності є, зокрема, представництво інтересів осіб.
112. Відповідно до положень ст.237 ЦК представництвом є правовідношення, в якому одна сторона (представник) зобов’язана або має право вчинити правочин від імені другої сторони, яку вона представляє. Не є представником особа, яка хоч і діє в чужих інтересах, але від власного імені, а також особа, уповноважена на ведення переговорів щодо можливих у майбутньому правочинів. Представництво виникає на підставі договору, закону, акта органу юридичної особи та з інших підстав, встановлених актами цивільного законодавства.
113. Розділ ІІІ ПАЕ регулює співпрацю та відносини адвоката з клієнтом, зокрема, при надання доручень клієнтів адвокату та виконання доручень від імені та в інтересах клієнта.
114. У цій справі відсутні відомості щодо того, чи було таке доручення про надіслання листа контрагентам товариства надане Особі 3 та Особі 4 як АО «Жованник і партнери», так і адвокату, відсутні докази щодо того, чи волевиявлення про надіслання повідомлення та зміст (авторство) належало безпосередньо довірителям.
115. ВС вважає, що суди дійшли передчасних та нелогічних висновків щодо неналежного відповідача. Не встановивши сам факт поширення інформації адвокатом Особою 1, суди вказали, що відповідачами мають бути учасники ТОВ «С Клаус», які надали відповідне доручення адвокату.
116. Такі висновки є нелогічними, якщо вказана інформація поширена невідомою особою, яка отримала несанкціонований доступ до електронної скриньки адвоката Особи 1, то немає підстав зазначати, що за такі дії мають відповідати учасники товариства, які нібито надали відповідне доручення цьому адвокату.
117. Згідно зі змістом стст.48, 162 ГПК, на позивача покладено обов’язок визначати відповідача у справі. При цьому суд при розгляді справи має виходити зі складу осіб, які залучені до участі у справі позивачем.
118. У разі пред’явлення позову до частини відповідачів, суд не вправі зі своєї ініціативи і без згоди позивача залучати інших відповідачів до участі у справі як співвідповідачів та вирішує справу за тим позовом, що пред’явлений, і відносно тих відповідачів, які зазначені в ньому.
119. Відповідно до ч.4 ст.13 ГПК, кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов’язаних з учиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
120. У постанові ВП ВС від 17.04.2018 у справі №523/9076/16-ц міститься висновок, що «пред’явлення позову до неналежного відповідача не є підставою для відмови у відкритті провадження у справі, оскільки заміна неналежного відповідача здійснюється в порядку, визначеному ЦПК. За результатами розгляду справи суд відмовляє в позові до неналежного відповідача та приймає рішення по суті заявлених вимог щодо належного відповідача. Тобто визначення відповідачів, предмета та підстав спору є правом позивача. Водночас установлення належності відповідачів й обґрунтованості позову — обов’язком суду, який виконується під час розгляду справи».
121. У разі якщо питання про залучення усіх належних відповідачів у справі про захист честі та гідності фізичної особи судом першої інстанції не вирішено, суд відмовляє у позові з цих підстав.
122. При цьому достовірність поширеної інформації, спростування якої є предметом позову, судом не перевіряється (постанови КЦС від 17.07.2018 у справі №210/2854/16-ц, від 31.03.2021 у справі №592/14792/17).
123. У справі, що переглядається, суди, зробивши висновок про пред’явлення позову до неналежного відповідача, водночас помилково оцінили поширену інформацію на предмет достовірності і зробили відповідні висновки.
Чи може адвокат бути притягнутий до цивільної відповідальності за дії, вчинені при представництві довірителя у відносинах з третіми особами?
124. Згідно зі ст.20 закону «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» під час здійснення адвокатської діяльності адвокат має право вчиняти будь-які дії, не заборонені законом, правилами адвокатської етики та договором про надання правової допомоги, необхідні для належного виконання договору про надання правової допомоги.
125. Відповідно до п.15 ч.1 ст.23 закону «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» не може бути підставою для притягнення адвоката до відповідальності його висловлювання у справі, у тому числі ті, що відображають позицію клієнта, заяви у засобах масової інформації, якщо при цьому не порушуються професійні обов’язки адвоката.
126. Водночас зі ст.13 ЦК стст.4, 20 закону «Про адвокатуру та адвокатську діяльність», ст.7 ПАЕ вбачається, що здійснюючи представництво, адвокат не повинен вчиняти дії, заборонені законом, правилами адвокатської етики, договором про надання правової допомоги, а також порушувати права інших осіб.
127. Статтею 19 ПАЕ прямо передбачено, що адвокату забороняється приймати доручення, якщо результат, якого бажає клієнт, або засоби його досягнення, на яких клієнт наполягає, є протиправними, або якщо доручення клієнта виходить за межі професійних прав і обов’язків адвоката. У випадках, якщо зазначені обставини не є очевидними, адвокат має надати відповідні роз’яснення клієнту. Якщо з таких обставин не вдається узгодити з клієнтом зміну змісту доручення, адвокат зобов’язаний відмовитись від укладення договору з клієнтом. Адвокат не має права у своїй професійній діяльності вдаватися до засобів та методів, які суперечать чинному законодавству або цим Правилам.
128. Відповідно до ст.25 ПАЕ адвокату категорично забороняється використовувати при виконанні доручення клієнта незаконні та неетичні засоби, зокрема, спонукати свідків до надання завідомо неправдивих показань, вдаватися до протизаконних методів тиску на протилежну сторону чи свідків (погроз, шантажу, тощо), використовувати свої особисті зв’язки (чи в окремих випадках особливий статус) для впливу прямо або опосередковано на суд або інший орган, перед яким він здійснює представництво, або захист інтересів клієнтів, використовувати інформацію, отриману від колишнього клієнта, конфіденційність якої охороняється законом, використовувати інші засоби, що суперечать чинному законодавству або цим правилам.
129. З наведеного вбачається, що адвокат може використовувати лише ті засоби і методи роботи, які не заборонені законом. Тому якщо адвокат, здійснюючи представництво довірителя, вчиняє правопорушення — кримінальне, адміністративне чи цивільне, то статус адвоката не звільняє його від відповідальності за таке порушення.
130. Таким чином, якщо адвокат при здійсненні адвокатської діяльності навіть за дорученням довірителя здійснив поширення недостовірної інформації, то він має нести цивільно-правову відповідальність відповідно до норм чинного законодавства. До нього може бути пред’явлений позов про спростування такої інформації.
Чи завдається шкода діловій репутації юридичної особі поширенням інформації про вчинення її керівником кримінального правопорушення та його недобросовісну поведінку, зловживання ним службовими повноваженнями?
131. Під діловою репутацією юридичної особи, у тому числі підприємницьких товариств, розуміється оцінка їх підприємницької, громадської, професійної чи іншої діяльності, яку здійснює така особа як учасник суспільних відносин (аналогічна позиція міститься в постанові Верховного Суду України від 29.11.2017 у справі №6-639цс17).
132. Директор ТОВ є посадовою особою, яка здійснює управління поточною діяльністю товариства та діє від його імені (ст.39 закону «Про товариства з обмеженою відповідальністю»).
133. ВС погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про те, що поширення відомостей про вчинення Особою 2 як директором ТОВ «С Клаус» кримінального правопорушення, передбаченого ч.3 ст.191 КК, у зв’язку з імовірним привласненням частини врожаю, зібраного в 2018—2020 роках, негативно вплине не лише на інтереси самого Особи 2, однак і на репутацію ТОВ «Клаус», інтереси якого він представляє у відносинах з третіми особами, в тому числі контрагентами, які отримали спірне повідомлення.
134. Інформація щодо наміру ТОВ «С Клаус» оскаржувати всі значні правочини, які в подальшому укладатимуться між товариством в особі Особи 2 та підприємствами, яким був адресований лист, надіслана від адвоката учасників товариства, які в сукупності володіють 50% його статутного капіталу, а отже мають значний вплив на прийняття ТОВ «С Клаус» рішення щодо такого оскарження. Тому у контрагентів ТОВ «С Клаус» є обґрунтовані підстави вважати, що такі правочини дійсно можуть бути оскаржені.
135. Вказане у свою чергу може мати наслідком негативний вплив на перспективу укладення відповідних угод між ТОВ «С Клаус» та вказаними підприємствами.
136. З наведеного вбачається, що поширена спірна інформація стосується ТОВ «С Клаус» та може мати наслідком порушення інтересів товариства. Тому позивач обрав належний спосіб захисту — звернення до суду про спростування цієї інформації, якщо він вважає її недостовірною.
137. Скаржник зазначає, що суди помилково встановили достовірність інформації, викладеної у 2—3 абзацах повідомлення, які містять твердження про вчинення директором ТОВ «С Клаус» кримінального правопорушення, а також відомості, прямо не зазначені у витягу з ЄРДР.
138. Зазначені відомості не є оціночним судженням в розумінні ст.30 закону «Про інформацію». ВС неодноразово звертав увагу, що висловлювання саме щодо дій особи, які підпадають під ознаки кримінально-караного діяння, виключає віднесення такого висловлювання до оціночних суджень чи критичних зауважень, натомість є фактичним твердженням (постанови ВС від 23.12.2020 у справі №484/2781/19-ц, від 21.01.2021 у справі №914/371/19).
139. Статтею 62 Конституції, ст.6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод закріплено, що особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду.
140. Враховуючи зазначене, відсутні правові підстави стверджувати, що особа, яка не перебуває в статусі засудженого відповідно до обвинувального вироку суду, є такою, що вчинила відповідне кримінальне правопорушення або дії, які становлять склад такого кримінального правопорушення. (Подібний висновок міститься в постанові ВС від 29.08.2018 у справі №761/29315/16-ц, на яку посилається скаржник як на підставу касаційного оскарження) .
Керуючись стст.300, 301, 308, 310, 314, 315, 317 ГПК, ВС
ПОСТАНОВИВ:
1. Касаційну скаргу ТОВ «С Клаус» задовольнити частково.
2. Рішення Господарського суду Херсонської області від 11.02.2021 та постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 7.06.2021 у справі скасувати.
3. Справу передати на новий розгляд до ГСХО.
Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною й оскарженню не підлягає.https://zib.com.ua/












Несет ли адвокатское объединение ответственность за действия адвоката — мнение ВС



.





























Материалы по теме





Адвокат-обличитель остается оксюмороном – решение ВС


09.11.2021





Может ли адвокат отправить следователя к психологу


в„–45 (1551), 06.11—12.11.2021





Как один адвокат едва не лишился свидетельства за неуплату ЕСВ, а другой напротестовал в ВАКС на возбуждение дела


в„–42-43

ЧИТАЙТЕ ТАКЖЕ:
Оставить комментарий
Видео дня
Календарь публикаций
«    Январь 2022    »
ПнВтСрЧтПтСбВс
 12
3456789
10111213141516
17181920212223
24252627282930
31