Авторизация

 
  •  Причиной смертельной перестрелки в Днепре назвали "экономические интересы" 
  •  Сeпаратисты сбили беспилотник OБСE в райoнe Дoнeцкoй фильтровальной станции 
  •  Донецк и Авдеевка oстались без воды 
  •  Бoeвики oбстрeливали украинскиe пoзиции из «Градов» и минометов 

Могут ли банк и должник договориться за спиной поручителя — позиция ВС

Увеличение процентной ставки даже с согласия банка и должника, но без согласия поручителя, не дает оснований для возложения на последнего ответственности за невыполнение заемщиком своих обязательств. Такое заключение сделал ВС в постановлении №489/6127/15-ц, текст которого печатает «Закон и Бизнес».



Верховний Суд
Іменем України
Постанова
22 вересня 2021 року м.Київ №489/6127/15-ц
Верховний Суд у складі колегії суддів першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого — СТУПАК О.В.,
суддів: ГУЛЕЙКОВА І.Ю. (доповідач), УСИКА Г.І.,ПОГРІБНОГО С.О., ЯРЕМКА В.В. —
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу Акціонерного товариства «УкрСиббанк» на рішення Ленінського районного суду м.Миколаєва від 12.06.2020 та постанову Миколаївського апеляційного суду від 29.09.2020,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог і рішень судів
У вересні 2015 року ПАТ «УкрСиббанк», правонаступником якого є АТ «УкрСиббанк», звернулось до суду з позовом до Особи 1 та Особи 2 про стягнення кредитної заборгованості.
Позов обґрунтовано тим, що 3.10.2007 між АКІБ «УкрСиббанк» та Особою 1 укладений кредитний договір №*, відповідно до умов якого Особі 1 наданий кредит у сумі 66730,00 швейцарських франків, зі сплатою 9,19% річних та терміном повернення не пізніше 3.10.2017. На забезпечення виконання цих кредитних зобов’язань між банком та Особою 2 цього ж дня укладений договір поруки, за яким остання зобов’язалась відповідати перед банком у повному обсязі за виконання позичальником усіх зобов’язань, що виникли із кредитного договору. Відповідальність позичальника та поручителя є солідарною. 17.02.2009 між банком та Особою 1 укладений додатковий договір, яким змінено термін виконання основного зобов’язання на 1.10.2027 у зв’язку з реструктуризацією боргу.
Посилаючись на порушення Особи 1 кредитних зобов’язань та виникнення станом на 27.08.2015 кредитної заборгованості у розмірі 53940,29 швейцарських франків за кредитом і процентами та 12634,79 грн. — за пенею, банк просив стягнути із відповідачів цю заборгованість солідарно.
Рішенням Ленінського райсуду від 12.06.2020 позов задоволено частково. Стягнуто з Особи 1 на користь АТ «УкрСиббанк» заборгованість за кредитним договором від 3.10.2007 №*, яка станом на 27.08.2015 складається із 53940,29 швейцарських франків заборгованості за кредитом і процентамита 12634,79 грн. пені за несвоєчасне погашення заборгованості, а також 3654,00 грн. судового збору. У задоволенні позовних вимог АТ «УкрСиббанк» до відповідача Особи 2 відмовлено.
Ухвалюючи рішення про стягнення заборгованості з Особи 1, суд першої інстанції виходив з того, що відповідно до кредитного договору від 3.10.2007 №*, з урахуванням змін, внесених додатковою угодою від 17.02.2009, кінцевим терміном повернення коштів є 1.10.2027. Кредитор звернувся до суду з позовом 2.09.2015, що підтверджується відміткою поштового відділення на конверті, вимагаючи, відповідно до приписів ч.2 ст.1050 Цивільного кодексу, дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до ст.1048 ЦК. При цьому відповідно до умов розд.12 кредитного договору, яким сторони договору врегулювали питання щодо дострокового повернення кредитних коштів, тобто зміну строку виконання основного зобов’язання, та визначили умови такого повернення коштів, банк скористався своїм правом на дострокове повернення кредиту та змінив кінцевий термін його повернення з 1.10.2027 на 41 календарний день з дати відправлення вимоги відповідачам про повернення кредиту — 14.09.2015.
Суд першої інстанції вказав, що з розрахунку позивача слідує, що нарахування процентів та пені здійснено в межах строку дострокового повернення кредиту. Таким чином, ураховуючи правомірність нарахування позивачем заборгованості за кредитом, процентами та пенею, розмір яких відповідачами не спростований, суд першої інстанції погодився із визначеною позивачем заборгованістю.
Окремо суд першої інстанції зазначив, що вважає безпідставними доводи представника відповідача про пропуск позивачем позовної давності, оскільки останнє погашення кредиту та процентів позичальник здійснив 6.01.2015, а банк звернувся до суду 2.09.2015.
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог про стягнення заборгованості з Особи 2, суд першої інстанції виходив з того, що матеріали справи не містять доказів про те, що вона була повідомлена про укладення 3.10.2007 додаткової угоди про внесення змін до кредитного договору від 3.10.2007 №* та надала свою згоду на внесення змін до цього кредитного договору, які визначають конкретні умови, порядок та обсяг збільшення відповідальності боржника. Крім того, як убачається з розрахунку позивача, проценти нараховувалися виходячи як із процентної ставки 9,19% річних, так і за підвищеною процентною ставкою 18,38% річних, згоди на яку поручитель не надавала.
Суд першої інстанції, посилаючись на правову позицію, викладену в постанові ВС від 28.05.2020 у справі №352/1927/15-ц, дійшов висновку, що укладення вказаної додаткової угоди №1 до кредитного договору без згоди поручителя, відповідно до якої за неналежне виконання позичальником кредитного договору були нараховані проценти у розмірі подвійної ставки, що збільшило обсяг відповідальності Особи 2, є наслідком припинення договору поруки на підставі ч.1 ст.559 ЦК.
Постановою МАС від 29.09.2020 апеляційну скаргу АТ «УкрСиббанк» залишено без задоволення, рішення суду першої інстанції — без змін.
Залишаючи без змін рішення суду першої інстанції (в межах доводів та вимог апеляційної скарги, в якій банк просив скасувати рішення суду першої інстанції в частині відмови у стягнення кредитної заборгованості з Особи 2 та задовольнити ці позовні вимоги), апеляційний суд зазначив, що суд першої інстанції, встановивши, що 3.10.2007 між АКІБ «УкрСиббанк» та Особою 1 укладена додаткова угода №1 до кредитного договору, без згоди поручителя, відповідно до якої за неналежне виконання позичальником кредитного договору були нараховані проценти в розмірі подвійної ставки, що збільшило обсяг відповідальності Особи 2, обґрунтовано дійшов висновку про наявність правових підстав для відмови у задоволенні позову до поручителя. Також апеляційний суд вказав, що на час укладення додаткової угоди 17.02.2009 дія договору поруки від 3.10.2007 вже була припиненою.
Короткий зміст та узагальнюючі доводи касаційної скарги, позиції інших учасників справи
У жовтні 2020 року АТ «УкрСиббанк» надіслало до ВС засобами поштового зв’язку касаційну скаргу на рішення Ленінського райсуду від 12.06.2020 та постанову МАС від 29.09.2020 у справі, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить оскаржувані рішення суду першої інстанції в частині відмови АТ «УкрСиббанк» у задоволенні вимог про стягнення заборгованості з Особи 2 та постанову апеляційного суду скасувати, справу в частині розгляду вимог банку до поручителя направити на новий розгляд до суду першої інстанції.
Як підставу касаційного оскарження заявник зазначає неправильне застосування судами норм матеріального права, а саме застосування норм права без врахування висновків щодо застосування ч.1 ст.559 ЦК у подібних правовідносинах, викладених у постановах ВС від 11.04.2018 у справі №646/2866/16-ц, від 12.02.2020 у справі №686/16128/16-ц та від 1.04.2020 у справі №521/6573/14-ц (п.1 ч.2 ст.389 Цивільного процесуального кодексу). Крім того, зазначає про порушення судами норм процесуального права в частині оцінки доказів та невстановлення обставин, що мають суттєве значення у справі (п.4 ч.2 ст.389 ЦПК).
У касаційній скарзі заявник також зазначає, що:
— ВС вже надавав оцінку додатковій угоді щодо можливості підвищення процентів, яка укладалась в день підписання кредитного договору, у справах за участю АТ «УкрСиббанк», зокрема сформовано висновок про те, що укладення такої додаткової угоди не призводить до збільшення обсягу відповідальності поручителя та не дає підстав для застосування ч.1 ст.559 ЦК;
— первісними умовами кредитного договору визначено можливість збільшення процентної ставки у будь-якому розмірі, а додаткова угода встановлює межі такого збільшення шляхом введення конкретних обмежень «не більше ніж…», додаткова угода деталізує порядок та умови можливого збільшення процентної ставки на підставі п.10.2 кредитного договору, але не змінює зміст існуючих зобов’язань та не змінює існуючу ставку;
— при розгляді справи суд безпідставно та неправомірно ототожнив поняття «зміна умов договору» (доповнення договору пунктом) з поняттям «зміна зобов’язання» (зміна правовідношення та виникнення нового грошового обов’язку з розміром більшим ніж первісний);
— оскільки 17.02.2009 між банком та Особою 2 укладена додаткова угода №1 до договору поруки, згідно з якою поручитель надала свою згоду на зміну основного зобов’язання за кредитним договором (кредит переведено на нову схему погашення та встановлено новий термін виконання основного зобов’язання — 1.10.2027), то це свідчить про згоду особи змінювати основне зобов’язання та нести солідарний обов’язок за змінене зобов’язання, а також продовження дії поруки. Сама по собі зазначена додаткова угода є окремим правочином, який фіксує згоду поручителя відповідати за змінене зобов’язання солідарно;
— неналежне встановлення судами, які вимоги є предметом позову та чи охоплені такі вимоги згодою поручителя, наданою на підставі додаткової угоди №1 до договору поруки від 17.02.2009, так само як і ненадання оцінки самій додатковій угоді №1 до договору поруки, як самостійному правочину, який фіксує волю поручителя відповідати за зобов’язаннями, призвело до передчасних висновків про відмову у позові до поручителя та застосування ч.1 ст.559 ЦК.
Станом на дату розгляду справи відзив на касаційну скаргу АТ «УкрСиббанк» на адресу ВС не надходив.
ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Судами попередніх інстанцій установлено, що 3.10.2007 між АКІБ «УкрСиббанк» та Особою 1 укладений кредитний договір №* про надання споживчого кредиту на суму 66730,00 швейцарських франків зі сплатою 9,19% річних та кінцевим терміном повернення 3.10.2017.
Розділом 12 кредитного договору передбачено право вимоги дострокового повернення кредитних коштів — у разі порушення позичальником термінів погашення кредиту.
3.10.2007 укладений договір поруки, згідно з п.1.1 якого поручитель зобов’язується відповідати за невиконання Особою 1 усіх його зобов’язань перед кредитором, що виникли з кредитного договору від 3.10.2007 №*, в повному обсязі як існуючих в теперішній час, так і тих, що можуть виникнути в майбутньому.
У пп.1.3—1.4 договору поруки визначено, що поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, за всіма зобов’язаннями останнього за основним договором, включаючи повернення основної суми боргу (в т.ч. суми кредиту, регресу), сплату процентів, комісій, відшкодування можливих збитків, сплату пені та інших штрафних санкцій, передбачених умовами основного договору. Відповідальність поручителя і боржника є солідарною.
Відповідно до п.2.1 договору поруки кредитор не вправі без згоди поручителя змінювати умови основного договору з боржником, внаслідок чого збільшується обсяг відповідальності поручителя. Під «згодою поручителя» сторони розуміють візування поручителем змін до основного договору та/або отримання його письмової згоди з такими змінами та/або шляхом обміну листами, факсимільними повідомленнями та/або укладення поручителем додаткової угоди до цього договору щодо внесення відповідних змін.
Згідно з п.2.2 договору поруки у випадку невиконання боржником своїх зобов’язань за основним договором кредитор має право пред’явити свої вимоги безпосередньо до поручителя, які є обов’язковими до виконання поручителем на 10-й робочий день з дати відправлення йому такої вимоги (рекомендованим листом).
У п.3.1 договору поруки встановлено, що договір набирає чинності з моменту підписання сторонами та діє до повного припинення всіх зобов’язань боржника за основним договором.
Також 3.10.2007 між АКІБ «УкрСиббанк» та Особою 1 укладена додаткова угода №1 до кредитного договору №*, якою доповнено кредитний договір п.10.2 такого змісту «У випадках настання обставин:
— передбачених пп.«а», «б» п.10.2 договору — процентна ставка за користування кредитними коштами встановлюється в розмірі подвійної процентної ставки, що діє відповідно п.1.3.1 договору;
— передбачених пп.«а» п.10.2 договору — процентна ставка за договором збільшується не більше ніж на 10% для кредитів у національній валюті та не більше ніж на 5% для кредитів в іноземній валюті, відповідно до розміру ставки, що діє згідно п.1.3.1 договору;
— передбачених пп.«г» п.10.2 договору — процентна ставка за користування кредитними коштами встановлюється на рівні діючих процентних ставок банку за програмами кредитування».
17.02.2009 між АКІБ «УкрСиббанк» та Особою 2 укладена додаткова угода №1 до договору поруки від 3.10.2007 про те, що, підтверджуючи свої зобов’язання за договором поруки, вона надає згоду на зміну основного зобов’язання, що забезпечується договором, а саме: розмір ануїтетного платежу складає 570,00 швейцарських франків, а термін виконання основного зобов’язання — 1.10.2027.
Відповідно до п.2 цієї додаткової угоди поручитель зобов’язується перед банком відповідати за виконання боржником усіх його зобов’язань, які виникли з кредитного договору, існуючих в теперішній час.
У зв’язку з порушенням позичальником грошових зобов’язань 1.08.2015 банк, відповідно до умов розд.12 кредитного договору, направив на адресу відповідачів вимоги від 31.07.2015 про погашення простроченої заборгованості, а у разі невиконання цих вимог, починаючи із 41 календарного дня з дати відправлення вимоги, достроково повернути кредит у повному обсязі та сплатити нараховані проценти, що разом становить 53540,13 швейцарських франків. Проте ці вимоги залишені без задоволення.
Згідно з розрахунком позивача, через неналежне виконання грошових зобов’язань за кредитним договором, станом на 27.08.2015 утворилася заборгованість, яка складається із 53940,29 швейцарських франків заборгованості за кредитом і процентами та 12634,79 грн. пені, а саме: із 49892,70 швейцарських франків строкової заборгованості за кредитом, 1275,95 швейцарських франків простроченої заборгованості за кредитом, 400,16 швейцарських франків поточної заборгованості за процентами, 2371,48 швейцарських франків простроченої заборгованості за процентами, а також 3967,03 грн. пені, нарахованої в межах позовної давності, та 8667,76 грн. пені за несвоєчасну сплату процентів.
3.11.2008, 3.02.2009, 3.02.2010, 3.03.2015, 3.04.2015, 5.05.2015, 3.06.2015, 3.07.2015, 3.08.2015 проценти за кредитним договором нараховувались у подвійному розмірі — 18,38% річних.
Останнє погашення кредиту та процентів позичальник здійснив 6.01.2015, банк звернувся до суду з позовом 2.09.2015.
Нормативно-правове обґрунтування
За змістом стст.626, 628 ЦК договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов’язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов’язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Відповідно до ч.1 ст.1054 ЦК за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов’язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов’язується повернути кредит та сплатити проценти (ч.1 ст.1048 ЦК).
Частиною 2 ст.1054 ЦК встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення §1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.
Відповідно до ч.1 ст.553 ЦК за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов’язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов’язання боржником.
Згідно з чч.1 та 2 ст.554 ЦК у разі порушення боржником зобов’язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя. Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки.
Отже, порука є спеціальним додатковим майновим заходом впливу, спрямованим на забезпечення виконання основного зобов’язання.
Підставою для поруки є договір, що встановлює зобов’язальні правовідносини між особою, яка забезпечує виконання зобов’язання боржника, та кредитором боржника.
Обсяг зобов’язань поручителя визначається як умовами договору поруки, так і умовами основного договору, яким визначено обсяг зобов’язань боржника, забезпечення виконання яких здійснює поручитель (чч.1 та 2 ст.553 ЦК).
Відповідно до ч.1 ст.559 ЦК (у редакції, чинній для спірних правовідносин) порука припиняється, зокрема у разі зміни зобов’язання без згоди поручителя, внаслідок чого збільшується обсяг його відповідальності.
Зміна договору — це трансформація будь-якої або декількох умов, які складають зміст договору.
Згідно з ч.1 ст.651 ЦК зміна умов договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом.
У разі зміни договору зобов’язання сторін змінюються відповідно до змінених умов щодо предмета, місця, строків виконання тощо (ч.1 ст.653 ЦК).
Відповідно до ст.654 ЦК зміна або розірвання договору вчиняється в такій самій формі, що й договір, що змінюється або розривається, якщо інше не встановлено договором або законом чи не випливає із звичаїв ділового обороту.
Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами) (ч.2 ст.207 ЦК).
До припинення поруки призводять такі зміни умов основного зобов’язання без згоди поручителя, які призвели до збільшення обсягу відповідальності останнього. Збільшення відповідальності поручителя внаслідок зміни основного зобов’язання виникає в разі: підвищення розміру процентів; відстрочення, розстрочення виконання, що призводить до збільшення періоду, за який нараховуються проценти за користування чужими грошовими коштами; установлення (збільшення розміру) неустойки; встановлення нових умов щодо порядку зміни процентної ставки в бік збільшення тощо.
Таким чином, у зобов’язаннях, у яких беруть участь поручителі, збільшення кредитної процентної ставки та періоду її нарахування, навіть за згодою банку та боржника, але без згоди поручителя або за відсутності відповідної умови в договорі поруки, не дає підстав для покладення на останнього відповідальності за невиконання або неналежне виконання позичальником своїх зобов’язань перед банком.
Висновок про припинення поруки на підставі ч.1 ст.559 ЦК залежить від установлених судом обставин щодо обсягу зобов’язання, на виконання якого надано поруку, та збільшення обсягу відповідальності поручителя внаслідок зміни без його згоди забезпеченого зобов’язання. Для цього судам необхідно дослідити відповідні умови кредитного договору та договору поруки щодо порядку погодження поручителем змін до основного зобов’язання.
Такі правові висновки щодо застосування ст.559 ЦК наведені у постанові Великої палати ВС від 26.06.2019 у справі №755/18438/16-ц (провадження №14-275цс19).
Закон пов’язує припинення договору поруки зі зміною основного зобов’язання за відсутності згоди поручителя на таку зміну та за умови, що така зміна призведе до збільшення обсягу відповідальності поручителя, а не зі зміною будь-яких інших умов основного договору.
Згода поручителя може бути висловлена у будь-якій формі, зокрема, й письмового повідомлення, додаткової угоди тощо.
У разі, якщо в договорі поруки передбачена, зокрема, можливість зміни розміру процентів за основним зобов’язанням і строків їх виплати без додаткового повідомлення поручителя та укладення окремої угоди, то ця умова договору є результатом досягнення певної домовленості між сторонами (банком і поручителем), а отже, поручитель дав згоду на зміну в майбутньому основного зобов’язання.
Вказаний висновок узгоджується з висновками ВС у складі об’єднаної палати КЦС, викладеними у постанові від 17.02.2020 у справі №757/4111/13-ц (провадження №61-37688сво18).
Висновки ВС за результатами розгляду касаційної скарги
Як установлено судами із наданого позивачем розрахунку заборгованості за кредитом, проценти позичальнику нараховувалися як із процентної ставки 9,19% річних, передбаченої умовами кредитного договору, так і за підвищеною процентною ставкою 18,38% річних.
За таких обставин та з підстав, передбачених вказаними вище нормами матеріального права, правильним та обґрунтованим є висновок суду першої інстанції, з яким погодився й апеляційний суд, що збільшення процентної ставки за кредитом, навіть за згодою боржника, але без згоди поручителя, не дає підстав для покладення на останнього відповідальності за невиконання або неналежне виконання позичальником своїх зобов’язань перед банком у більшому розмірі.
Колегія суддів не погоджується з доводами касаційної скарги про те, що додаткова угода між банком та позичальником деталізує порядок та умови можливого збільшення процентної ставки на підставі п.10.2 кредитного договору, але не змінює зміст існуючих зобов’язань та не змінює існуючу ставку, оскільки за змістом п.10.2 кредитного договору передбачалась тільки можливість збільшення процентної ставки за певних умов, а додатковою угодою вже встановлено конкретний розмір такої ставки — подвійний.
Зазначене відповідає правовому висновку, викладеному в постанові ВП ВС від 5.06.2019 у справі №523/3082/14-ц (провадження №14-243цс19), згідно з яким порука припиняється за наявності факту зміни зобов’язання без згоди поручителя, внаслідок чого збільшується обсяг його відповідальності. При цьому для припинення поруки достатнім є встановлення таких змін в основному зобов’язанні. При цьому подальше фактичне виконання зобов’язання, в тому числі фактичний строк його виконання, відмова кредитора від вимоги щодо виконання зобов’язання в зміненому обсязі, не свідчать про збереження поруки, оскільки відбулися після настання правоприпиняючого факту (збільшення обсягу відповідальності). Збільшення вказаної відповідальності може відбутися внаслідок змін забезпеченого порукою зобов’язання, які безпосередньо спрямовані на підвищення суми кредиту, процентної ставки за користування кредитом, пені тощо або на включення опосередковано обтяжливих умов відповідальності поручителя, зокрема, шляхом скорочення строку повернення кредиту (пп.84, 85).
Посилання заявника на те, що ВС вже надавав оцінку додатковій угоді щодо можливості підвищення процентів, яка укладалась в день підписання кредитного договору, у справах за участю АТ «УкрСиббанк», зокрема сформовано висновок про те, що укладення цієї додаткової угоди не призводить до збільшення обсягу відповідальності поручителя та не дає підстав для застосування ч.1 ст.559 ЦК, спростовуються правовими висновками ВС у справах за участю банку, що підтверджується такими постановами: від 31.03.2020 №522/18818/17-ц, від 29.04.2020 у справі №295/13250/15-ц, від 4.09.2020 №604/278/15-ц, від 19.11.2020 №285/2467/14-ц тощо.
Отже, порука Особи 2 в обсязі, визначеному станом на дату укладення змін до кредитного договору в 2007 році, що були здійснені без її згоди, внаслідок чого збільшився обсяг її відповідальності, припинилась.
Водночас суди попередніх інстанцій при відмові у задоволенні позовних вимог до поручителя не врахували таке.
ВП ВС у постанові від 26.05.2020 у справі №910/13109/18 (провадження №12-7гс20) звернула увагу, що приписи ч.1 ст.559 ЦК передбачають спеціальне регулювання порядку зміни забезпеченого порукою зобов’язання, а відтак і договору, яким визначено обсяг зобов’язань боржника, з урахуванням волевиявлення та повідомлення, крім сторін цього договору, також поручителя і встановлюють правові наслідки неодержання згоди поручителя. Умови договору поруки про те, що поручитель при укладанні цього договору дає свою згоду на збільшення основного зобов’язання, не виключають необхідності узгодження певних вчинених в односторонньому порядку змін до основного зобов’язання з поручителем у належній формі (пп.6.21, 6.22 та 6.27).
ЦК не визначає перелік істотних умов, які повинен містити договір поруки.
Оскільки порука є видом забезпечення виконання зобов’язань і при цьому водночас сама має зобов’язальний, договірний характер, то на правовідносини поруки поширюються загальні положення про зобов’язання та про договори (розд.I та II кн.5 ЦК).
Відповідно до ч.1 ст.638 ЦК істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї зі сторін має бути досягнуто згоди.
Враховуючи характер поруки (похідний, залежний від основного зобов’язання), до істотних умов договору поруки слід віднести:
— визначення зобов’язання, яке забезпечується порукою, його зміст та розмір, зокрема реквізити основного договору, його предмет, строк виконання тощо;
— обсяг відповідальності поручителя, оскільки згідно з ч.2 ст.553 ЦК порукою може забезпечуватися виконання зобов’язання частково або у повному обсязі, а ч.2 ст.554 ЦК встановлено, що поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки;
— відомості про сторони: кредитора і поручителя;
— відомості про боржника (хоча він і не є стороною договору поруки, але згідно з ч.1 ст.555 ЦК у разі одержання вимоги кредитора поручитель зобов’язаний повідомити про це боржника, а в разі пред’явлення до нього позову — подати клопотання про залучення боржника до участі у справі. До того ж до поручителя, який виконав зобов’язання, забезпечене порукою, переходять усі права кредитора у цьому зобов’язанні, в тому числі й ті, що забезпечували його виконання (ч.2 ст.556 ЦК)).
У п.1 додаткової угоди від 17.02.2009 до договору поруки від 3.10.2007 вказано, що поручитель у зв’язку з укладенням між банком та Особою 1 додаткової угоди до кредитного договору від 17.02.2009 надає свою згоду на зміну основного зобов’язання, що забезпечується договором поруки, а саме: розмір ануїтетного платежу — 570,00 швейцарських франків, термін виконання основного зобов’язання — 1.10.2027. Усі інші умови кредитного договору залишаються без змін.
Пунктом 2 зазначеної додаткової угоди від 17.02.2009 до договору поруки від 3.10.2007 поручитель та банк закріпили, що поручитель зобов’язується перед банком відповідно до умов договору відповідати за виконання боржником усіх його зобов’язань перед банком, що виникли з кредитного договору, існуючих в теперішній час.
Ця додаткова угода згідно з п.3 набирає чинності з дати її підписання сторонами та припиняє свою дію з дня припинення дії договору поруки. Інші умови договору поруки та додаткових угод до нього, які не суперечать цій додатковій угоді, залишаються без змін і сторони підтверджують свої зобов’язання за ними (п.4 додаткової угоди).
Отже, банк та поручитель, після припинення поруки Особи 2 у зв’язку з укладенням додаткової угоди до кредитного договору, через що збільшився обсяг її відповідальності, 17.02.2009, по суті домовились про нове визначення зобов’язання, яке забезпечується порукою, його зміст та розмір, обсяг відповідальності поручителя, передбачили відомості про кредитора, поручителя і боржника. Ті умови, які безпосередньо не прописані в тексті додаткової угоди від 17.02.2009, передбачені умовами договорів кредиту та поруки, по яким банк та поручитель підтвердили свої зобов’язання, із зазначенням, що вони залишаються без змін.
Підписання поручителем та банком додаткової угоди у 2009 році є результатом досягнення домовленості між сторонами, які є вільними у визначенні змісту зобов’язань за договором та будь-яких інших умов своїх взаємовідносин, що не суперечать законодавству.
Отже, суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку, що на час укладення додаткової угоди 17.02.2009 до договору поруки остання вже була припиненою і наявні правові підстави для відмови у задоволенні позовних вимог АТ «УкрСиббанк» до поручителя за цей проміжок часу — після внесення непогоджених поручителем змін до кредитного договору в 2007 році до підписання додаткової угоди до договору поруки в 2009 році.
Проте судам попередніх інстанцій необхідно було врахувати, що підписання сторонами у 2009 році додаткової угоди до договору поруки є погодженням у належній формі істотних умов нового договору поруки за зміненими позичальником та банком кредитними зобов’язаннями, що існували станом на 17.02.2009, тобто встановленням нового поручительства Особи 2 за зобов’язаннями позичальника за кредитним договором, що існували на відповідну дату.
Таким чином, за умови встановлення нової поруки у належній формі, з урахуванням солідарного характеру відповідальності боржника і поручителя, позовні вимоги кредитора до поручителя є обґрунтованими.
Щодо розміру заборгованості, яка підлягає стягненню із поручителя
Зобов’язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (ст.599 ЦК).
Згідно з ч.4 ст.559 ЦК (в редакції, чинній для спірних правовідносин) порука припиняється після закінчення строку, встановленого в договорі поруки. У разі, якщо такий строк не встановлено, порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов’язання не пред’явить вимоги до поручителя.
Отже, порука — це строкове зобов’язання, і незалежно від того, встановлено договором чи законом строк її дії, його сплив припиняє суб’єктивне право кредитора.
Частинами 1 і 3 ст.251 ЦК передбачено, що строком є певний період у часі, зі спливом якого пов’язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Строк може бути визначено актами цивільного законодавства, правочином або рішенням суду.
На підставі ч.1 ст.252 та ч.1 ст.253 ЦК строк визначається роками, місяцями, тижнями, днями, годинами. Перебіг строк починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов’язано його початок.
Ні договором поруки в 2007 році, ні додатковою угодою до нього в 2009 році, банком та поручителем не визначено строк, після закінчення якого порука припиняється. У договорі поруки 2007 року зокрема було закріплено, що поручитель відповідає перед кредитором у тому ж, що і боржник, за всіма зобов’язаннями останнього за основним договором, включаючи повернення основної суми боргу (в т.ч. суми кредиту, регресу), сплату процентів, комісій, відшкодування можливих збитків, сплату пені та інших штрафних санкцій, передбачених умовами основного договору; відповідальність поручителя і боржника є солідарною; договір діє до повного припинення всіх зобов’язань боржника за основним договором.
Аналіз вищенаведеної ч.4 ст.559 ЦК дає підстави для висновку про те, що строк дії поруки не є строком захисту порушеного права, а є строком існування суб’єктивного права кредитора й суб’єктивного обов’язку поручителя, після закінчення якого вони припиняються.
Це означає, що зі збігом вказаного строку (який є преклюзивним) жодних дій щодо реалізації свого права за договором поруки, в тому числі застосування судових заходів захисту свого права (шляхом пред’явлення позову), кредитор вчиняти не може.
Отже, вимогу до поручителя про виконання ним солідарного з боржником зобов’язання за договором повинно бути пред’явлено в судовому порядку в межах строку дії поруки, тобто протягом шести місяців з дня, встановленого кредитором для дострокового погашення кредиту в порядку реалізації ним свого права, передбаченого ч.2 ст.1050 ЦК, або з дня настання строку виконання основного зобов’язання (у разі якщо кредит повинен бути погашений одноразовим платежем).
Таким чином, закінчення строку, встановленого договором поруки, так само як сплив шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов’язання припиняє поруку за умови, що кредитор протягом строку дії поруки не звернувся з позовом до поручителя.
Виконання сторонами зобов’язання — це здійснення ними дій з реалізації прав і обов’язків, що випливають із зобов’язання, передбаченого договором. Отже, основне зобов’язання — це не зміст кредитного договору, а реально існуючі правовідносини, зміст яких складають права та обов’язки сторін кредитного договору.
Кредитним договором передбачено погашення основної суми кредиту та процентів шляхом сплати щомісячних (ануїтетних) платежів в обумовлені сторонами строки, надана позивачем довідка-розрахунок заборгованості за кредитом та процентами також передбачає щомісячні дати сплати.
Таким чином, сторони встановили строки виконання позичальником окремих зобов’язань (внесення періодичних платежів), що входять до змісту зобов’язання, яке виникло на основі договору.
Строк виконання боржником кожного періодичного зобов’язання згідно з ч.3 ст.254 ЦК спливає у відповідне число останнього місяця строку.
Оскільки відповідно до ст.554 ЦК поручитель відповідає перед кредитором у тому самому обсязі, що й боржник, то зазначені правила (з урахуванням положень ч.4 ст.559 цього кодексу) повинні застосовуватися і до поручителя.
У разі неналежного виконання боржником зобов’язань за кредитним договором передбачений ч.4 ст.559 ЦК строк пред’явлення кредитором вимог до поручителя про повернення боргових сум, погашення яких згідно з умовами договору визначене періодичними платежами, повинен обчислюватися з моменту настання строку погашення кожного чергового платежу.
Тобто банк мав протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов’язання (виникнення простроченої заборгованості за кредитним договором) пред’явити вимоги до поручителя.
У разі пред’явлення банком вимог до поручителя більш ніж через 6 місяців після настання строку виконання відповідної частини основного зобов’язання в силу положень ч.4 ст.559 ЦК порука припиняється в частині певних періодичних зобов’язань щодо повернення грошових коштів поза межами цього строку.
Вищевказане узгоджується з правовим висновком, викладеним у постанові Верховного Суду України від 29.03.2017 у справі №6-3087цс16, з яким погодилася ВП ВС, не знайшовши підстав для відступу від нього у постанові від 13.06.2018 у справі №408/8040/12 (провадження №14-145цс18).
У зазначеній справі №408/8040/12 ВП ВС вказала, що вимогу до поручителя про виконання ним солідарного з боржником зобов’язання за договором повинно бути пред’явлено в судовому порядку в межах строку дії поруки, тобто протягом шести місяців з моменту настання строку погашення чергового платежу за основним зобов’язанням (якщо умовами договору передбачено погашення кредиту періодичними платежами). У разі пред’явлення банком вимог до поручителя більш ніж через шість місяців після настання строку для виконання відповідної частини основного зобов’язання в силу положень ч.4 ст.559 ЦК порука припиняється в частині певних щомісячних зобов’язань щодо повернення грошових коштів поза межами цього строку.
Судами установлено, що заборгованість Особи1 станом на 27.08.2015 становить 53940,29 швейцарських франків заборгованості за кредитом і процентами та 12634,79 грн. пені за несвоєчасне погашення заборгованості.
Матеріали справи містять детальний розрахунок кредитної заборгованості позичальника. Поручитель (як і позичальник) не надала свого розрахунку, чи інших доказів, які б давали суду підстави для встановлення іншого розміру заборгованості для неї, тобто співвідповідачем не спростований факт наявності та розміру заборгованості, чи порядок її нарахування.
Згідно з п.5.5 кредитного договору у випадку несплати позичальником чергового ануїтетного платежу в установлений цим договором день сплати ануїтетного платежу більше ніж на один місяць, та/або порушення інших умов договору та/або у випадку порушення позичальником та/або заставодавцем та/або поручителем та/або гарантом умов укладеного з банком договору щодо надання забезпечення виконання зобов’язань позичальника за цим договором, банк має право вимагати дострокового повернення кредиту та нарахованих процентів у порядку, встановленому розд.12 цього договору.
У свою чергу у п.12.1 кредитного договору сторони погодили, що у випадку настання обставин, визначених у пп.2.3, 4.9, 5.3, 5.5, 5.6, 5.8, 5.10, 8.4, 10.2, 10.14 цього договору та направлення банком на адресу позичальника повідомлення (вимоги) про дострокове повернення кредиту і не усунення позичальником порушень умов за цим договором протягом 31 календарного дня з дати одержання вищевказаного повідомлення (вимоги) від банку, вважати термін повернення кредиту таким, що настав, на 32 календарний день з дати одержання позичальником повідомлення (вимоги) про дострокове повернення кредиту від банку, при цьому у випадку неотримання позичальником вищевказаного повідомлення (вимоги) в результаті зміни позичальником адреси, без попереднього про це письмового повідомлення банку чи у разі неотримання позичальником вищевказаного повідомлення (вимоги) банку з інших підстав протягом 40 календарних днів з дати направлення повідомлення (вимоги) банком, вважати термін повернення кредиту таким, що настав, на 41 календарний день з дати відправлення позичальнику повідомлення (вимоги) про дострокове повернення кредиту від банку.
Згідно з домовленістю сторін кінцевий термін повернення кредиту за договором (виконання основного зобов’язання) — 1.10.2027. Банк відповідно до умов розділу 12 кредитного договору, яким сторони врегулювали порядок дострокового повернення кредиту за вимогою кредитора, надіслав 1.08.2015 відповідачам відповідні вимоги від 31.07.2015 про дострокове повернення кредиту у повному обсязі та сплату нарахованих процентів. Матеріали справи не містять підтвердження отримання відповідачами зазначених вимог, у зв’язку з чим термін повернення кредиту вважається таким, що настав на 41 календарний день з дня дати відправлення відповідачам повідомлення про дострокове повернення кредиту, тобто 11.09.2015.
З огляду на це шестимісячний строк на пред’явлення вимог до поручителя мав би сплинути 11.03.2016 (11.09.2015 + 6 місяців).
Із позовом банк звернувся раніше, ніж наступила ця дата, а саме — 2.09.2015, про що свідчить відмітка поштового відділення на конверті.
Таким чином, позивач звернувся до поручителя в межах шестимісячного строку на пред’явлення вимог до поручителя щодо всієї суми, а порука може бути припиненою лише в частині окремих платежів, строк виконання яких станом на дату пред’явлення позову (2.09.2015) був простроченим понад шість місяців, тобто до платежів, що були прострочені станом на 2.03.2015 (по 27.08.2015, що є датою розрахунку заборгованості).
Датою сплати платежів згідно з графіком погашення є 3 число кожного місяця (у разі, якщо термін повернення кредиту або день сплати ануїтетного платежу припадає на вихідний, святковий або неробочий день, терміном повернення кредиту та днем сплати ануїтетного платежу вважається перший робочий день, що слідує за таким вихідним, святковим або неробочим днем), отже за основним боргом порука припинилась за платежами, зарахованими станом на 3.02.2015.
Станом на 3.02.2015 згідно з довідкою-розрахунком заборгованості, що міститься в матеріалах справи, загальний борг за кредитом становить 51168,65 швейцарських франків, з яких строковою заборгованістю є сума 51168,65 швейцарських франків, простроченою — 0,00 швейцарських франків. Відповідно порука за окремими платежами за основним боргом не припинилась на суму 51168,65 швейцарських франків, що мають бути стягнуті з поручителя. Ця сума залишалась незмінною як станом на 6.01.2015 (дата сплати позичальником останнього платежу), так і на дату розрахунку (27.08.2015).
Щодо заборгованості за процентами за користування кредитом, загальний борг за ними становить 2771,64 швейцарських франків, з яких станом на 3.02.2015 простроченими є проценти у сумі 785,06 швейцарських франків, тому порука за окремими платежами припинилась на суму 785,06 швейцарських франків та не припинилась на суму 1986,58 швейцарських франків (2771,64 — 785,06).
З урахуванням зазначеного, колегія суддів частково погоджується із доводами сторони відповідача Особи 2, зазначеними у відзиві на апеляційну скаргу, про те, що позивач звернувся із позовом до поручителя протягом шести місяців з дня настання строку виконання основного зобов’язання, виходячи з того, що стягненню на користь АТ «УкрСиббанк» підлягає заборгованість за процентами за користування кредитом лише у сумі 1986,58 швейцарських франків.
Отже, загальна сума заборгованості за кредитом, що підлягає стягненню із поручителя на користь позивача, складає 53155,23 швейцарських франків (51168,65 + 1986,58).
Оскільки наданий АТ «УкрСиббанк» розрахунок пені за несвоєчасне погашення заборгованості охоплює весь розрахунковий період для поручителя, то з останньої підлягає стягненню вся сума пені у розмірі 12634,79 грн.
У позові АТ «УкрСиббанк» просило стягнути солідарно з Особи 1 та Особи 2 заборгованість за кредитним договором станом на 27.08.2015, останнє погашення кредиту та процентів позичальник здійснив у січні 2015 року, із позовом банк звернувся у вересні 2015 року, тобто у межах передбаченої ст.257 ЦК загальної позовної давності у три роки, тому доводи поручителя про те, що позов пред’явлено після спливу позовної давності, є необґрунтованими.
Доводи поручителя про те, що у разі визначення в договорі споживчого кредиту форми виконання основного зобов’язання в іноземній валюті, обов’язково зазначається сума в гривнях по курсу Національного банку, еквівалентна черговому платежу на день її сплати, відхиляються, оскільки суд має право ухвалити рішення про стягнення грошової суми в іноземній валюті, при цьому з огляду на положення ч.1 ст.1046 ЦК, а також ч.1 ст.1049 ЦК належним виконанням зобов’язання з боку позичальника є повернення коштів у строки, у розмірі та саме у тій валюті, яка визначена договором позики, а не в усіх випадках та безумовно в національній валюті України. Зазначений правовий висновок міститься у постанові ВП ВС від 16.01.2019 у справі №373/2054/16-ц (провадження №14-446цс18).
Інші доводи поручителя, надані суду під час розгляду справи, не дають підстав для висновку про повну відмову в задоволенні позову АТ «УкрСиббанк» до Особи 2 чи безпідставність позовних вимог до поручителя.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
Відповідно до ст.412 ЦПК суд касаційної інстанції скасовує судове рішення повністю або частково і ухвалює нове рішення у відповідній частині або змінює його, якщо таке судове рішення, переглянуте в передбачених ст.400 цього кодексу межах, ухвалено з неправильним застосуванням норм матеріального права або порушенням норм процесуального права. Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню (ч.3 ст.412 ЦПК).
Отже, оскільки у справі не вимагається збирання або додаткова перевірка чи оцінка доказів, але судами допущено неправильне застосування норм матеріального права (зокрема ст.559 ЦК), тому ВС дійшов висновку про часткове задоволення касаційної скарги, скасування рішення суду першої інстанції (в оскаржуваній частині щодо поручителя) та постанови апеляційного суду з постановленням нового рішення про часткове задоволення позовних вимог АТ «УкрСиббанк» до Особи 2.
Європейський суд з прав людини вказав, що §1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов’язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов’язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов’язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст.6 конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (п.23 рішення ЄСПЛ від 18.07.2006 у справі «Проніна проти України»).
Керуючись стст.141, 400, 401, 409, 412, 416 ЦПК, ВС
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу АТ «УкрСиббанк» задовольнити частково.
Рішення Ленінського районного суду м.Миколаєва від 12.06.2020 (в частині вирішення позовних вимог до Особи 2) та постанову Миколаївського апеляційного суду від 29.09.2020 скасувати, ухвалити нове судове рішення.
Позовні вимоги АТ «УкрСиббанк» до поручителя Особи 2 про стягнення заборгованості задовольнити частково.
Стягнути з Особи 2 на користь АТ «УкрСиббанк» заборгованість за кредитним договором від 3.10.2007 №*, яка станом на 27.08.2015 складається із 53155,23 швейцарських франків заборгованості за кредитом і процентами та 12634,79 грн. пені.
Стягнути з Особи 2 на АТ «УкрСиббанк» витрати зі сплати судового збору в сумі 25398,88 грн.
Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною й оскарженню не підлягає.https://zib.com.ua/












Могут ли банк и должник договориться за спиной поручителя — позиция ВС



.





























Материалы по теме





Неустойка без границ


в„–44 (1550), 30.10—05.11.2021





В НБУ одобрили Основные принципы денежно-кредитной политики


14.09.2021







08.09.2021





В ЕС ограничат расчеты наличными и криптовалютой


в„–30 (1536), 24.07—30.07.2021





Жителей Сальвадора пробуют приучить к новой валюте


в„–26-27 (1532-1533), 26.06—09.07.2021





Ко Дню Конституции НБУ ввел в обращение памятную монету


22.06.2021





НБУ ужесточил требования участникам платежного рынка


31.05.2021





Банкам предоставлено право не признавать дефолт должника по валютным кредитам


24.05.2021





Почему государственные ипотечные программы жилья не пользуются спросом


в„–21 (1527), 22.05—28.05.2021





Реестр коллекторских компаний заработает в течение двух месяцев


14.05.2021





Кто больше всего пострадает при отказе от мелких монет


в„–45 (1499), 07.11—13.11.2020





Стоимость микрокредитования будет уменьшена в разы — принят закон


в„–38 (1492), 19.09—25.09.2020





Через месяц из обращения выведут еще одну монету и старые банкноты


02.09.2020





В НБУ позаботились о защите клиентов от долгов по кредитам


06.08.2020





Нардепы надеются, что граждане будут охотно платить налог с аренды квартир, если его снизить


в„–32 (1486), 08.08—14.08.2020





Реструктуризация кредитов: действие упрощенной оценки кредитного риска продлено


27.07.2020





КС решил, что покупатель квартиры мог узнать об ипотеке, которой не было в реестре


в„–29 (1483), 18.07—24.07.2020





КС признал конституционной норму о последствиях перехода права собственности на ипотеку


15.07.2020





Зачем Украине институт фидуции, который пока остается фикцией?


в„–28 (1482), 11.07—17.07.2020





Долги по ипотеке 2008 года простят. Без налогов, но — в Латвии


в„–29 (1483), 18.07—24.07.2020





Загрузить больше публикаций









Комментарии





К статье не оставили пока что ни одного комментария. Напишите свой —





















[url=http://zib.com.ua/ru/comments/149612.html]Читать все




































































[url=http://zib.com.ua/ru/print/149612.html]
[url=#][/url]
ЧИТАЙТЕ ТАКЖЕ:
Оставить комментарий
Видео дня
Календарь публикаций
«    Январь 2022    »
ПнВтСрЧтПтСбВс
 12
3456789
10111213141516
17181920212223
24252627282930
31