Авторизация

 
  •  Причиной смертельной перестрелки в Днепре назвали "экономические интересы" 
  •  Сeпаратисты сбили беспилотник OБСE в райoнe Дoнeцкoй фильтровальной станции 
  •  Донецк и Авдеевка oстались без воды 
  •  Бoeвики oбстрeливали украинскиe пoзиции из «Градов» и минометов 

ВР должна и жителей общежития удовлетворить, и владельцам деньги заплатить — КС

Законодатель не может прибегать к такому регулированию, которое бы позволяло принудительное лишение лиц жилья, а собственников — имущества. Такое заключение сделал КСУ Второй сенат в решении №7-р(ІІ)/2021 Дело №3-181/2020(440/20), текст которого печатает «Закон и Бизнес».



Конституційний Суд України
Другий сенат
Іменем України
Рішення
у справі за конституційною скаргою Приватного акціонерного товариства «Чернігівоблбуд» щодо відповідності Конституції (конституційності) пп.«б» п.1 ч.3 ст.14 закону «Про забезпечення реалізації житлових прав мешканців гуртожитків»
20 жовтня 2021 року м.Київ №7-р(ІІ)/2021
Справа №3-181/2020(440/20)
Другий сенат Конституційного Суду України у складі:
ГОЛОВАТОГО Сергія Петровича — головуючого,
ГОРОДОВЕНКО Віктора Валентиновича,
ЛЕМАКА Василя Васильовича,
МОЙСИКА Володимира Романовича — доповідача,
ПЕРВОМАЙСЬКОГО Олега Олексійовича,
СЛІДЕНКА Ігоря Дмитровича,
ЮРОВСЬКОЇ Галини Валентинівни —
розглянув на пленарному засіданні справу за конституційною скаргою ПАТ «Чернігівоблбуд» щодо відповідності Конституції (конституційності) пп.«б» п.1 ч.3 ст.14 закону «Про забезпечення реалізації житлових прав мешканців гуртожитків» від 4.09.2008 №500-VI зі змінами.
Заслухавши суддю-доповідача Мойсика В.Р. та дослідивши матеріали справи, у тому числі позиції, що їх висловили Президент Зеленський В.О., Голова Верховної Ради Разумков Д.О., Прем’єр-міністр Шмигаль Д.А., Міністр юстиції Малюська Д.Л., виконавчий директор Асоціації міст Слобожан О.В., а також науковці Київського національного університету ім.Тараса Шевченка — професор кафедри цивільного права, доктор юридичних наук Харченко Г.Г., доцент кафедри цивільного права, кандидат юридичних наук Михальнюк О.В., Національного юридичного університету імені Ярослава Мудрого — завідувачка кафедри цивільного права №1, професор Борисова В.І., Конституційний Суд
УСТАНОВИВ:
1. ПАТ «Чернігівоблбуд» звернулося до КС з клопотанням перевірити на відповідність Конституції (конституційність) пп.«б» п.1 ч.3 ст.14 закону «Про забезпечення реалізації житлових прав мешканців гуртожитків» від 4.09.2008 №500-VI зі змінами, яким передбачено, що включений до статутного капіталу товариства гуртожиток передається у власність територіальної громади без згоди власника гуртожитку за рішенням суду.
Таке примусове передавання гуртожитку в комунальну власність здійснюється в судовому порядку за позовом органів місцевого самоврядування в разі відмови власника гуртожитку від його передавання на добровільних (договірних) умовах (п.4 ст.5, п.19 ст.18 закону №500).
На думку «Чернігівоблбуд», оспорюване положення закону №500 не відповідає чч.1—5 ст.41 Конституції, оскільки допускає примусове відчуження об’єктів права приватної власності, а саме передання у комунальну власність гуртожитку, включеного до статутного капіталу товариства, без згоди його власника за рішенням суду без попереднього і повного відшкодування вартості гуртожитку.
1.1. Зі змісту конституційної скарги та долучених до неї матеріалів убачається, що гуртожиток для малосімейних, введений в експлуатацію в грудні 1988 року, належить «Чернігівоблбуд» на праві приватної власності.
Право приватної власності на гуртожиток «Чернігівоблбуд» набув у зв’язку з приватизацією цілісного майнового комплексу, до якого належав і гуртожиток, на підставі договору купівлі-продажу комунального майна, укладеного 27.07.94 між Фондом комунального майна та приватизації Чернігівської обласної ради народних депутатів та товариством покупців Чернігівського обласного проектного ремонтно-будівельного орендного підприємства «Чернігівоблбуд», правонаступником якого є «Чернігівоблбуд».
За чинним на час проведення приватизації ЧОПРБОП «Чернігівоблбуд» законодавством України гуртожитки не були об’єктами державного житлового фонду, що підлягають приватизації громадянами чи передаванню в комунальну власність, і могли бути включені до майна підприємств, які підлягали приватизації.
Чернігівська міська рада рішенням від 30.12.2013 затвердила програму передання гуртожитків у власність територіальної громади м.Чернігова та реалізації житлових прав мешканців гуртожитків на 2014—2015 роки, включивши до переліку і гуртожиток, що належить на праві приватної власності «Чернігівоблбуд». Чернігівська міськрада листом від 15.04.2019 запропонувала «Чернігівоблбуд» надати згоду на передання гуртожитку в комунальну власність. Проте «Чернігівоблбуд» відмовився надавати таку згоду.
Чернігівська міськрада звернулася до Господарського суду Чернігівської області з позовом до «Чернігівоблбуд» про зобов’язання передати гуртожиток на безкомпенсаційній основі в комунальну власність територіальної громади м.Чернігова. Позов було подано після того, як сторони не змогли дійти згоди щодо вирішення питання про передання гуртожитку в комунальну власність, у тому числі на компенсаційній основі.
ГСЧО рішенням від 10.10.2019, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 15.01.2020, позов задовольнив повністю.
Верховний Суд постановою від 7.07.2020 касаційну скаргу «Чернігівоблбуд» залишив без задоволення, а судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій — без зміни.
«Чернігівоблбуд» вважає, що застосування судами пп.«б» п.1 ч.3 ст.14 закону №500, на підставі якого було здійснено примусове передавання на безкомпенсаційній основі у власність територіальної громади гуртожитку, включеного до статутного капіталу «Чернігівоблбуд», призвело до порушення права «Чернігівоблбуд» на попереднє і повне відшкодування вартості майна, встановленого ст.41 Конституції.
1.2. У листі Голови ВР зазначено, що «зміна законодавчого регулювання щодо порядку передачі у власність територіальних громад гуртожитків, включених до статутних капіталів товариств, якою було запроваджено можливість передачі на безкомпенсаційній основі, призвела до порушення сутнісного змісту права на власність», «таке обмеження містить ознаки втручання у право власності та підлягає конституційному контролю у контексті найважливіших суверенних повноважень держави щодо легітимного втручання у реалізацію права власності, зважаючи на існування суспільних (громадських) інтересів, а також права регулювати використання власності».
Президент в листі до КС, посилаючись на пояснювальну записку до проекту закону про забезпечення реалізації житлових прав мешканців гуртожитків (реєстр. №2009), ухваленого як закон №500, стверджує, що «необхідність прийняття законопроекту обумовлена складною соціально-економічною ситуацією в Україні та системними порушеннями житлових прав громадян, які вимушені мешкати в гуртожитках, недосконалістю правового регулювання на законодавчому рівні питань забезпечення житлових прав мешканців гуртожитків, негативними наслідками включення гуртожитків колишніх державних і комунальних підприємств до статутних капіталів (фондів) товариств (організацій), створених у процесі приватизації (корпоратизації), разом з мешканцями таких гуртожитків». На його думку, оспорюване положення закону №500 «спрямоване на забезпечення реалізації проголошеного у статті 47 Конституції України права кожного на житло».
2. Розв’язуючи порушені в конституційній скарзі питання, КС виходить із такого.
В Україні визнається і діє принцип верховенства права; Конституція має найвищу юридичну силу; закони та інші нормативно-правові акти ухвалюються на основі Конституції і повинні відповідати їй (чч.1, 2 ст.8 Конституції).
Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов’язані діяти лише на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами (ч.2 ст.19 Основного Закону).
Кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю; право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом; громадяни для задоволення своїх потреб можуть користуватися об’єктами права державної та комунальної власності відповідно до закону; ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності; право приватної власності є непорушним; примусове відчуження об’єктів права приватної власності може бути застосоване лише як виняток з мотивів суспільної необхідності, на підставі і в порядку, встановлених законом, та за умови попереднього і повного відшкодування їх вартості; примусове відчуження таких об’єктів з наступним повним відшкодуванням їх вартості допускається лише в умовах воєнного чи надзвичайного стану (чч.1—5 ст.41 Конституції).
Кожен має право на житло; держава створює умови, за яких кожний громадянин матиме змогу побудувати житло, придбати його у власність або взяти в оренду; громадянам, які потребують соціального захисту, житло надається державою та органами місцевого самоврядування безоплатно або за доступну для них плату відповідно до закону (чч.1, 2 ст.47 Основного Закону).
Конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані; при ухваленні нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод; конституційні права і свободи людини і громадянина не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією (чч.2, 3 ст.22, ч.1 ст.64 Основного Закону).
КС наголошує, що умову повного відшкодування власникові вартості об’єкта приватної власності в разі його примусового відчуження з мотивів суспільної необхідності встановлено безпосередньо ч.5 ст.41 Основного Закону, а відтак це питання перебуває поза межами дискреційних повноважень ВР; законодавець у межах своєї компетенції має лише забезпечити гарантії реалізації встановленої зазначеним положенням Конституції умови.
3. Конституція поклала на державу обов’язок забезпечувати захист прав усіх суб’єктів права власності і господарювання і встановила заборону протиправного позбавлення особи права власності (ч.4 ст.13, перше речення ч.4 ст.41).
3.1. КС зазначав, що юридична сутність стст.13 і 41 Конституції полягає у проголошенні рівних можливостей володіння, користування і розпорядження власністю та гарантіях держави щодо забезпечення захисту цих прав (абз.13 пп.3.1 п.3 мотивувальної частини рішення від 12.02.2002 №3-рп/2002); держава визначає та рівним чином захищає всі форми власності; кожна з них може мати свої особливості, пов’язані із законодавчо визначеними умовами та підставами виникнення або припинення права власності (абз.2 пп.3.1 п.3 мотивувальної частини рішення від 12.02.2002 №3-рп/2002); правовий статус суб’єктів права різних форм власності ґрунтується на єдиних конституційних принципах; разом з тим правовий статус кожного з них має особливості, що і характеризують того чи іншого суб’єкта права власності як такого; держава забезпечує захист прав усіх суб’єктів права власності як у тому, що є загальним для них, так і в його особливостях відповідно до законів, дія яких на них поширюється (абз.3 пп.3.3 п.3 мотивувальної частини рішення від 10.06.2003 №11-рп/2003); непорушність права власності означає передусім невтручання будь-кого у здійснення власником своїх прав щодо володіння, користування та розпорядження майном, заборону будь-яких порушень прав власника щодо його майна всупереч інтересам власника та його волі (абз.2 п.5 мотивувальної частини рішення від 11.11.2004 №16-рп/2004); визнання, дотримання й захист права власності є обов’язком держави (абз.1 п.4 мотивувальної частини рішення від 16.10.2008 №24-рп/2008).
3.2. Відповідно до Конституції ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності; примусове відчуження об’єктів права приватної власності може бути застосоване лише як виняток з мотивів суспільної необхідності, на підставі і в порядку, встановлених законом, та за умови попереднього і повного відшкодування їх вартості; примусове відчуження таких об’єктів з наступним повним відшкодуванням їх вартості допускається лише в умовах воєнного чи надзвичайного стану (перше речення ч.4, ч.5 ст.41).
За юридичною позицією КС з системного аналізу положень стст.13 і 41 Конституції випливає, що право власності може бути обмежено (абз.2 пп.5.4 п.5 мотивувальної частини рішення від 10.10.2001 №13-рп/2001); право власності не є абсолютним, тобто може бути обмежене, однак втручання в це право може здійснюватися лише на підставі закону з дотриманням принципу юридичної визначеності та принципу пропорційності, який вимагає досягнення розумного співвідношення між інтересами особи та суспільства; при обмеженні права власності в інтересах суспільства пропорційними можуть вважатися такі заходи, які є менш обтяжливими для прав і свобод приватних осіб з-поміж усіх доступних для застосування заходів (абз.7 пп.2.3 п.2 мотивувальної частини рішення КС (Перший сенат) від 5.06.2019 №3-р(І)/2019).
Зважаючи на приписи ст.41 Конституції щодо захисту права власності та меж здійснення цього права, КС враховує ст.1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, якою гарантовано право на мирне володіння майном, а також бере до уваги практику тлумачення цієї статті Європейським судом із прав людини.
Згідно з абз.1 ст.1 Першого протоколу кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном; ніхто не може бути позбавлений його власності інакше як в інтересах суспільства й на умовах, що їх передбачено законом і загальними принципами міжнародного права.
Так, у рішенні в справі «Максименко та Герасименко проти України» від 16.05.2013 (заява №49317/07) ЄСПЛ зазначив:
— «…стаття 1 Першого протоколу містить три окремі норми: перша норма, що її сформульовано в першому реченні абзацу першого та має загальний характер, проголошує принцип мирного володіння своїм майном; друга, що міститься в другому реченні абзацу першого допускає позбавлення особи її власності і встановлює для цього певні умови; третя норма, викладена в абз.2, визнає, що державам надано право, з-поміж іншого, користування майном відповідно до загального інтересу. Однак ці три норми не є не пов’язаними одна з одною: друга і третя норми стосуються певних випадків втручання в право мирного володіння майном і, отже, їх слід тлумачити в світлі загального принципу, закладеного в першій нормі (див., наприклад, рішення у справі «Scordino v. Italy (№1)» [ВП], заява №36813/97, §78)» (§49);
— «щоб відповідати статті 1 Першого протоколу, захід втручання має відповідати трьом основним умовам: його має бути здійснено «на умовах, визначених приписами права», що виключає будь-яку свавільну дію з боку органів державної влади, він має відповідати «інтересові суспільства» і забезпечувати справедливий баланс між правами власника та інтересами суспільства (див. рішення у справі «Vistinš and Perepjolkins v. Latvia» () [ВП], заява №71243/01, §94, від 25.10.2012)» (§51);
— «…для того, щоб втручання вважалося таким, що відповідає ст.1 Першого протоколу, воно має бути правомірним. Однак самого існування юридичної підстави в національному праві недостатньо для дотримання принципу правомірності — тут набагато більше важить якість застосовних норм права» (§52);
— «навіть якщо втручання у право мирного володіння майном є правомірним і його здійснено задля публічного інтересу, воно завжди має забезпечувати «справедливий баланс» між потребами загального інтересу суспільства та вимогами захисту основоположних прав особи. Зокрема, має бути розумне співвідношення пропорційності між застосованими засобами та метою, що її прагнуть досягти за допомогою будь-якого заходу, яким особу позбавляють майна (див. рішення у справі «Scordino v. Italy (№1)», §93)» (§60).
Таким чином, як на конституційному рівні, так і на рівні міжнародних договорів, які є частиною національного законодавства в разі надання ВР згоди на їх обов’язковість (ч.1 ст.9 Конституції), установлено можливість обмеження права власності з урахуванням інтересів суспільства, зокрема й у зв’язку з потребою забезпечення захисту інших конституційних прав громадян, зокрема права на житло.
4. Основний Закон гарантує кожному право на житло, а створення умов, за яких кожний громадянин матиме змогу побудувати житло, придбати його у власність або взяти в оренду, покладає на державу (ч.1 ст.47).
Житло є складовим елементом достатнього життєвого рівня, право на який має кожен (ст.48 Конституції, п.1 ст.25 Загальної декларації прав людини 1948 року, п.1 ст.11 Міжнародного пакту про економічні, соціальні і культурні права 1966 року).
Україна має зобов’язання гарантувати право на житло і на міжнародному рівні. Так, відповідно до пп.1, 2 ст.31 Європейської соціальної хартії (переглянутої) 1996 року держава зобов’язується вживати заходів, спрямованих на сприяння доступові до житла належного рівня та запобігання бездомності, її скорочення з метою поступової ліквідації.
З аналізу положень другого речення ч.1, ч.2 ст.47 Основного Закону випливає, що право на житло може бути реалізоване у спосіб будівництва житла, придбання його у власність або взяття в оренду, а громадянами, які потребують соціального захисту, — у спосіб отримання соціального житла від держави або органів місцевого самоврядування безоплатно або за доступну для них плату відповідно до закону (абз.3 пп.2.1 п.2 мотивувальної частини рішення КС від 20.12.2019 №12-р/2019).
Одним із способів реалізації права на житло (підставою набуття права власності на житло) є його приватизація. Юридичні основи приватизації державного житлового фонду, його подальшого використання і утримання визначені законом «Про приватизацію державного житлового фонду» від 19.06.92 №2482-ХІІ зі змінами. Відповідно до абз.2 преамбули закону №2482 «метою приватизації державного житлового фонду є створення умов для здійснення права громадян на вільний вибір способу задоволення потреб у житлі, залучення громадян до участі в утриманні і збереженні існуючого житла та формування ринкових відносин».
Згідно з п.2 ст.2 закону №2482 в редакції до внесення змін законом №500 кімнати в гуртожитках не підлягали приватизації.
Задля виконання обов’язку держави щодо надання житла громадянам, які потребують соціального захисту, 2008 року було ухвалено закон №500, який дозволив громадянам, що не мають власного житла, не використали права на безоплатну приватизацію державного житлового фонду і протягом тривалого часу на юридичних підставах, визначених законом, фактично мешкають у гуртожитках, призначених для проживання одиноких громадян або для проживання сімей, приватизувати кімнати в гуртожитках. Як вбачається з пояснювальної записки до проекту закону про забезпечення реалізації житлових прав мешканців гуртожитків (реєстр. №2009), ухваленого як закон №500, його метою було створення на законодавчому рівні сприятливих умов для соціально незахищених та вразливих категорій громадян, зокрема тих, які постійно та на законних підставах мешкають (проживають) у гуртожитках, призначених для проживання одиноких громадян та малозабезпечених сімей, які перебували чи продовжують перебувати в трудових відносинах з підприємствами, установами та організаціями, що надали їм гуртожитки для тимчасового проживання, але фактично тривалий час проживають у таких гуртожитках постійно, для практичної реалізації ними конституційного права на житло, тобто для набуття такими громадянами власного помешкання та припинення порушень їх житлових прав (абз.1 п.2).
Відповідно до п.2 ст.11 закону №500 гуртожитки, включені до статутних капіталів, — гуртожитки, збудовані за радянських часів (до 1.12.91) за загальнодержавні кошти (у тому числі за кошти державних і колективних підприємств та організацій), що були включені до статутних капіталів (фондів) господарських товариств та інших організацій, створених під час приватизації (корпоратизації) колишніх державних (комунальних) підприємств (організацій), у тому числі ті, що в подальшому були передані до статутних капіталів (фондів) інших юридичних осіб або відчужені в інший спосіб, визначений законом.
Сфера дії закону №500 поширюється на гуртожитки, що є об’єктами права державної та комунальної власності, крім гуртожитків, що перебувають у господарському віданні чи в оперативному управлінні військових частин, закладів, установ та організацій Національної гвардії, Служби безпеки, Державної прикордонної служби, Збройних Сил та інших утворених відповідно до законів військових формувань, Державної спеціальної служби транспорту, Міністерства внутрішніх справ, Національної поліції, Державної кримінально-виконавчої служби, Державної служби спеціального зв’язку та захисту інформації, Державної служби з надзвичайних ситуацій (крім тих, що знаходяться поза межами військових частин, закладів, установ, організацій), державних навчальних закладів (крім тих, яким надано статус гуртожитків сімейного типу та призначених для проживання сімей викладачів і працівників), Національної академії наук (крім тих, яким надано статус гуртожитків сімейного типу та призначених для проживання сімей); дія закону №500 не поширюється на гуртожитки, побудовані або придбані за радянських часів (до 1.12.91) приватними або колективними власниками за власні або залучені кошти (крім гуртожитків, що були включені до статутних капіталів організацій, створених під час приватизації чи корпоратизації, у тому числі тих, що в подальшому були передані до статутних капіталів інших юридичних осіб або відчужені в інший спосіб) (чч.3, 4 ст.1 закону №500).
Закон №500 пов’язує можливість реалізації громадянами права на житло шляхом приватизації жилих приміщень у гуртожитках виключно з перебуванням таких гуртожитків у власності територіальних громад; мешканці гуртожитку, які на юридичних підставах, визначених законом №500, проживають у гуртожитках, на які поширюється дія закону №500 (державної форми власності, а також у гуртожитках, включених до статутних капіталів товариств, у тому числі тих, що в подальшому були передані до статутних капіталів інших юридичних осіб або відчужені в інший спосіб), набувають право на приватизацію жилих приміщень у таких гуртожитках лише після їх передання у власність відповідної територіальної громади (ст.4 закону №500).
Отже, за законом №500 громадяни можуть реалізувати конституційне право на житло шляхом приватизації жилих приміщень в гуртожитках лише за умови перебування останніх у комунальній власності (власності територіальної громади).
5. КС в рішенні від 9.11.2011 №14-рп/2011 вказав, що «приватизація є підставою набуття права власності на об’єкти державного майна», «приватизація, купівля-продаж, спадкування‚ інші цивільно-правові угоди є однаковими юридично значимими підставами набуття права власності» (перше речення абз.6, абз.8 п.2 мотивувальної частини).
Досліджуючи питання, порушене в конституційній скарзі, КС вважає за потрібне проаналізувати розвиток юридичного регулювання відносин приватизації державного майна і державного житлового фонду в Україні з метою з’ясування впливу вказаних процесів на визначення форми власності на гуртожиток.
Згідно з положеннями закону «Про приватизацію майна державних підприємств» від 4.03.92 №2163-ХІІ у первинній редакції, яка була чинною на час проведення приватизації ЧОПРБОП «Чернігівоблбуд», до об’єктів державної власності, що підлягають приватизації, належать майно підприємств, цехів, виробництв, дільниць, інших підрозділів, що виділяються в самостійні підприємства і є єдиними (цілісними) майновими комплексами (абзаци 1, 2 ч.1 ст.5); дія закону №2163 не поширюється на приватизацію об’єктів державного земельного та житлового фондів, а також об’єктів соціально-культурного призначення, за винятком тих, які належать підприємствам, що приватизуються (абзаци 1, 2 ч.2 ст.3); товариству покупців, створеному працівниками підприємства, яке стало власником свого підприємства в результаті викупу підприємства, купівлі його на аукціоні, за конкурсом, придбання 51 і більше відсотків акцій, за його згодою відповідний державний орган приватизації безоплатно передає об’єкти соціально-побутового призначення, створені за рахунок коштів фонду соціального розвитку (аналогічних фондів) зазначеного підприємства, із зменшенням ціни, за яку було придбано майно підприємства, на суму початкової ціни зазначеного майна; ці пільги поширено на викуп державного майна орендними підприємствами (ч.2 ст.24).
У законі №2482 зі змінами, внесеними законом «Про внесення змін і доповнень до Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду»« від 22.02.94 №3981-ХІІ, визначено, що державний житловий фонд — це житловий фонд місцевих рад народних депутатів та житловий фонд, який перебуває в повному господарському віданні чи оперативному управлінні державних підприємств, організацій, установ (ч.2 ст.1); не підлягають приватизації, зокрема, кімнати в гуртожитках (п.2 ст.2); у разі банкрутства підприємств, зміни форми власності або ліквідації підприємств, установ, організацій, у повному господарському віданні яких перебуває державний житловий фонд, останній (крім гуртожитків) одночасно передається в комунальну власність відповідних міських, селищних, сільських рад народних депутатів (абз.2 п.9 ст.8).
Отже, на час, коли товариство покупців ЧОПРБОП «Чернігівоблбуд» приватизувало цілісний майновий комплекс, до якого увійшов і гуртожиток, законом №2482 гуртожитки не були віднесені до об’єктів державного житлового фонду, на які згідно із законом №2163 не поширювалася приватизація в разі приватизації майна підприємства як цілісного майнового комплексу. Гуртожитки передавалися у власність товариству покупців, створеному працівниками підприємства, на пільгових умовах.
Законом «Про внесення змін до Закону України «Про приватизацію державного майна»« від 18.05.2000 №1724-ІІІ ч.2 ст.24 закону №2163 було викладено в новій редакції:
«2. За рішенням державного органу приватизації об’єкти соціально-побутового призначення в разі відмови трудових колективів підприємств, що приватизуються, від приватизації цих об’єктів можуть передаватися у комунальну власність відповідних територіальних громад відповідно до законодавства. У разі неможливості утримання за рахунок коштів місцевого бюджету об’єктів соціально-побутового призначення, створених за рахунок коштів фонду соціального розвитку (аналогічних фондів) підприємства, що приватизується, а також за наявності згоди відкритого акціонерного товариства, створеного у процесі приватизації та корпоратизації на базі вказаного підприємства, зазначені об’єкти можуть передаватися у порядку, що встановлюється Фондом державного майна України, у безстрокове безоплатне користування такому товариству за умови їх цільового використання та належного утримання і без права продажу. Подальша приватизація таких об’єктів здійснюється відповідно до закону».
Законом «Про внесення змін до деяких законів України з питань забезпечення захисту житлових прав громадян, які проживають у гуртожитках» від 3.03.2005 №2453-IV до абз.2 п.9 ст.8 закону №2482 було внесено зміни, згідно з якими гуртожитки вже було включено до державного житлового фонду, що має одночасно передаватися у комунальну власність відповідних міських, селищних, сільських рад народних депутатів у разі банкрутства підприємств, зміни форми власності або ліквідації підприємств, установ, організацій, у повному господарському віданні яких перебуває державний житловий фонд.
Кімнати в гуртожитках було віднесено законодавцем до об’єктів приватизації державного житлового фонду лише з 1.01.2009— дня набрання чинності законом №500, яким, крім того, «з метою захисту житлових прав мешканців гуртожитків, недопущення їх незаконного виселення із займаних ними на визначених цим законом правових підставах жилих приміщень, недопущення відчуження гуртожитків, що будувалися за радянських часів (до 1.12.91) за загальнодержавні кошти, запроваджується мораторій на виселення з гуртожитків мешканців (крім виселення мешканців гуртожитків за рішенням суду) та відчуження (крім передачі у комунальну власність відповідних міських, селищних, сільських рад відповідно до цього закону) гуртожитків, що перебувають у повному господарському віданні або оперативному управлінні підприємств, організацій, установ незалежно від форми власності або увійшли до статутних фондів чи капіталів акціонерних чи колективних товариств (організацій), створених у процесі приватизації чи корпоратизації (у тому числі тих, що в подальшому були передані до статутних капіталів (фондів) інших юридичних осіб або відчужені в інший спосіб), з дня опублікування цього закону до завершення виконання Загальнодержавної цільової програми передачі гуртожитків у власність територіальних громад» (абз.1 п.3 розд.VIII «Прикінцеві положення»).
Закон «Про приватизацію державного і комунального майна» від 18.01.2018 №2269-VIII не поширював своєї дії на приватизацію об’єктів державного житлового фонду, у тому числі й гуртожитків (ч.2 ст.3).
Зважаючи на викладене, КС виходить з того, що гуртожиток було набуто ПАТ «Чернігівоблбуд» на підставі закону №2163 саме у власність.
6. За змістом п.4 ст.3 закону №500 забезпечення реалізації конституційного права на житло мешканців гуртожитків, на яких поширено дію закону №500, здійснюється з дотриманням такого підходу: гуртожитки, включені до статутних капіталів товариств, створених під час приватизації (корпоратизації), зокрема й ті, що їх у подальшому було передано до статутних капіталів (фондів) інших юридичних осіб або відчужено в інший спосіб, передаються у власність територіальних громад відповідно до Загальнодержавної цільової програми передавання гуртожитків у власність територіальних громад з урахуванням особливостей, визначених законом №500.
6.1. Відповідно до ст.14 закону №500, якою врегульовано особливості передавання гуртожитків у власність територіальних громад, гуртожитки державної форми власності передаються в комунальну власність виключно на безкомпенсаційній основі (частина друга), а гуртожитки, включені до статутних капіталів товариств, може бути передано: на безкомпенсаційній основі — за згодою власника гуртожитку (за його власним рішенням) або без його згоди за рішенням суду (у випадку недосягнення домовленості щодо суми компенсації між власником гуртожитку та місцевою радою); на частково-компенсаційній основі — з виплатою компенсації в розмірі, визначеному відповідно до ч.4 ст.14 закону №500 (за рішенням власника гуртожитку та місцевої ради в разі досягнення згоди між ними), або в меншому розмірі, встановленому рішенням суду відповідно до Цивільного кодексу з урахуванням особливостей, визначених законом №500 (за позовом місцевої ради); на компенсаційній основі, за умови попередньої повної компенсації в розмірі, визначеному відповідно до ч.4 ст.14 закону №500, — за згодою місцевої ради (за її рішенням за поданням власника гуртожитку) або без її згоди за рішенням суду за позовом власника гуртожитку (ч.3).
Тобто за законом №500 процедура (порядок) передавання у власність територіальної громади гуртожитків допускає різні варіанти та дає можливість у разі недосягнення домовленості між власником гуртожитку та відповідною місцевою радою оспорювати в суді державну частку в статутному капіталі власника гуртожитку, інші умови, які мають значення для визначення розміру компенсації.
Передавання гуртожитків, включених до статутних капіталів товариств, зокрема тих, що їх у подальшому було передано такими товариствами до статутних капіталів інших юридичних осіб або відчужено в інший спосіб, у власність територіальних громад здійснюється на добровільних (договірних) умовах або, у разі відмови органів управління (уповноважених осіб) власника гуртожитку від такого передавання, — за рішенням суду за поданням органу місцевого самоврядування (п.4 ст.5 закону №500); органи місцевого самоврядування звертаються до суду з позовом про примусове передавання гуртожитків у належному стані у власність територіальної громади відповідно до закону №500 у разі відмови власника гуртожитку добровільно здійснити передавання гуртожитку згідно з п.3 ч.3 ст.14 закону №500 (п.19 ст.18 закону №500).
6.2. В аспекті питання, що його порушив «Чернігівоблбуд» у конституційній скарзі, КС звертає увагу на зміну підходів законодавця до врегулювання способів передавання у власність територіальних громад гуртожитків, що їх включено до статутних капіталів товариств.
Зокрема, первинна редакція ст.14 закону №500 визначала, що передавання територіальним громадам гуртожитків, не віднесених до державного житлового фонду, у тому числі й тих, що перебувають у власності господарюючих суб’єктів, утворених у результаті корпоратизації чи приватизації колишніх державних та комунальних підприємств, а також тих, що перебувають у повному господарському віданні або оперативному управлінні державних, комунальних підприємств, установ, організацій, здійснюється на компенсаційній основі відповідно до порядку, що його затверджує Кабінет Міністрів (чч.1, 4).
Статтею 14 закону №500 у редакції закону «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо вдосконалення правового регулювання забезпечення реалізації житлових прав мешканців гуртожитків» від 8.09.2011 №3716-VI було встановлено, що гуртожиток, який було включено до статутного капіталу товариства, утвореного під час приватизації (корпоратизації), передається у власність територіальної громади, за умови попередньої повної компенсації вартості гуртожитку або безоплатно, за умови згоди на це власника гуртожитку (абз.1 ч.3).
Законом «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо забезпечення реалізації житлових прав мешканців гуртожитків» від 5.04.2017 №1999-VІІI текст ст.14 закону №500 викладено у новій редакції та встановлено концептуальні зміни в підході законодавця до врегулювання способів передавання гуртожитків, включених до статутних капіталів товариств, у власність територіальних громад. Частиною 3 ст.14 закону №500 встановлено такі способи передавання гуртожитків:
1) на безкомпенсаційній основі:
а) за згодою власника гуртожитку — за його рішенням;
б) без згоди власника гуртожитку — за рішенням суду;
2) на частково-компенсаційній основі:
а) на договірних засадах з виплатою компенсації в розмірі, визначеному ч.4 ст.14 закону №500, — за рішенням власника гуртожитку та рішенням відповідної місцевої ради;
б) відповідно до ЦК з урахуванням особливостей, визначених законом №500, у розмірі, меншому за розмір, визначений відповідно до ч.4 ст.14 закону №500, — за рішенням суду за позовом місцевої ради;
3) на компенсаційній основі, за умови попередньої повної компенсації в розмірі, визначеному відповідно до ч.4 ст.14 закону №500:
а) за згодою місцевої ради — за рішенням відповідної місцевої ради за поданням власника гуртожитку;
б) без згоди місцевої ради — за рішенням суду за позовом власника гуртожитку.
Потребу внесення змін законодавець обґрунтовував наміром забезпечити конституційні гарантії права громадян на отримання власного житла шляхом приватизації жилих приміщень у гуртожитках. ВР, проаналізувавши умови, за яких здійснювалося набуття права власності на гуртожитки, збудовані за загальнодержавні кошти за радянських часів (до 1.12.91), а також соціальне питання щодо забезпечення реалізації конституційного права на житло мешканців таких гуртожитків, гарантованого ст.47 Конституції, ухвалила рішення про внесення зміни щодо передавання гуртожитків у власність територіальної громади у відповідний спосіб — безкомпенсаційний.
Системний аналіз наведених законодавчих положень дає КС підстави для висновку, що законодавець, змінюючи редакцію ст.14 закону №500, послідовно обмежував права власників гуртожитків, що їх включено до статутних капіталів товариств, при передаванні таких гуртожитків у власність територіальних громад: від передання виключно на компенсаційній основі до запровадження можливості передання гуртожитку на повністю безкомпенсаційній основі за рішенням суду без згоди власника гуртожитку.
КС вважає, що запроваджені зміни могли б бути виправданими в разі забезпечення справедливого балансу між інтересами суспільства (забезпечення реалізації конституційного права на житло мешканцями гуртожитків) та вимогами Основного Закону щодо захисту права власності (прав власників таких гуртожитків).
7. КС, досліджуючи питання щодо захисту права власності, виходить із такого.
7.1. Згідно з юридичними позиціями КС, що є значущими для цієї справи:
— «відповідно до статті 8 Основного Закону держави в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Одним із проявів цього конституційного принципу є непорушність права приватної власності та недопустимість протиправного позбавлення такого права» (абз.1 п.5 мотивувальної частини рішення від 16.10.2008 №24-рп/2008);
— «конституційні права і свободи людини і громадянина не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України (ч.1 ст.64 Основного Закону). Конституційний Суд України наголошує, що встановлення обмежень прав і свобод людини і громадянина є допустимим виключно за умови, що таке обмеження є домірним (пропорційним) та суспільно необхідним» (абз.6 пп.3.3 п.3 мотивувальної частини рішення від 19.10.2009 №26-рп/2009);
— «обмеження щодо реалізації конституційних прав і свобод не можуть бути свавільними та несправедливими, вони мають встановлюватися виключно Конституцією і законами України, переслідувати легітимну мету, бути обумовленими суспільною необхідністю досягнення цієї мети, пропорційними та обґрунтованими, у разі обмеження конституційного права або свободи законодавець зобов’язаний запровадити таке правове регулювання, яке дасть можливість оптимально досягти легітимної мети з мінімальним втручанням у реалізацію цього права або свободи і не порушувати сутнісний зміст такого права» (абз.3 пп.2.1 п.2 мотивувальної частини рішення від 1.06.2016 №2-рп/2016);
— «Конституційний Суд України наголошує, що держава зобов’язана не тільки утримуватися від порушень чи непропорційних обмежень конституційних прав, а й вживати належних заходів для забезпечення можливості їх повної реалізації кожною особою, яка перебуває під її юрисдикцією. З цією метою законодавець та інші органи публічної влади повинні запроваджувати таке юридичне регулювання, що має відповідати конституційним нормам і принципам, та створювати механізми для ефективного захисту конституційних прав і свобод» (абз.6 п.4 мотивувальної частини рішення КС (Перший сенат) від 5.06.2019 №3-р(І)/2019);
— «Конституційний Суд України звертає увагу, що при обмеженні права власності в інтересах суспільства необхідними є не будь-які менш обтяжливі для прав і свобод осіб заходи, а ті з них, які здатні досягти легітимної мети на тому самому якісному рівні» (перше речення абз.1 пп.2.4 п.2 мотивувальної частини рішення КС (Другий сенат) від 21.07.2021 №3-р(II)/2021).
7.2. КС бере до уваги і практику ЄСПЛ, згідно з якою в разі невиправданого втручання держави в право особи мирно володіти своїм майном у держави виникає зобов’язання відшкодувати такій особі завдану їй шкоду.
Так, у рішенні в справі «Максименко та Герасименко проти України» від 16.05.2013 (заява №49317/07) ЄСПЛ зазначив, що він «не може не взяти до уваги той факт, що заявники не одержали відшкодування шкоди, завданої позбавленням майна… На думку Суду, навіть припускаючи, що… втручання ґрунтувалося на чітких і передбачних приписах національного права і мало на меті захист житлових прав інших осіб, той факт, що заявники, які були добросовісними набувачами, не змогли одержати відшкодування втрат, яких вони зазнали внаслідок непослідовних і помилкових рішень органів державної влади, становить для них непропорційний тягар» (§§68, 69).
У рішенні в справі «Фонд «Батьківська турбота» проти України» від 9.10.2018 (заява №5876/15), яка стосувалася позбавлення заявника за рішенням суду належного йому майна, ЄСПЛ насамперед установив, що оспорюване майно санаторію, яке перебувало на балансі заявника, було набуто ним «добросовісно», не ставивши під сумнів потребу відшкодування шкоди заявникові, дійшов висновку, що «втручання в майнові права заявника, крім того, що воно викликало серйозні сумніви щодо його правомірності, як це зазначено у §57, поклало на заявника непропорційний тягар з огляду на визнання недійсним його права власності на майно за наведених обставин. Отже, було порушено ст.1 Першого протоколу» (§64).
У низці рішень ЄСПЛ виснував, що баланс між загальним і суспільним інтересом та вимогами захисту індивідуальних основоположних прав зазвичай досягається тоді, коли відшкодування особі, яку було позбавлено майна, обґрунтовано пов’язане з його «ринковою» вартістю, визначеною на час позбавлення майна (рішення у справі «Pincová and Pinc v. Czech Republic» від 5.11.2002 (заява №36548/97) §53; у справі «Gashi v. Croatia» від 13.12.2007 (заява №32457/05), §41; у справі «Vistinš and Perepjolkins v. Latvia» від 25.10.2012 (заява №71243/01), §111); «умови відшкодування… є суттєвими для оцінювання того, чи оспорений справедливий захід не порушує потрібного балансу і, зокрема, чи цей захід не накладає непропорційного навантаження на заявників» (рішення у справі «The Holy Monasteries v. Greece» від 9.12.94 (заяви №№13092/87, 13984/88), §71; у справі «Platakou v. Greece» від 11.01.2001 (заява №38460/97), §55).
У рішенні в справі «Кривенький проти України» від 16.02.2017 (заява №43768/07) ЄСПЛ «знову наголошує, що позбавлення власності без виплати суми, обґрунтовано пов’язаної з її вартістю, зазвичай призводить до недотримання потрібного справедливого балансу між потребами загального інтересу суспільства та вимогами захисту основоположних прав особи і становить непропорційний тягар для заявника» (§45).
У рішенні в справі ««Україна-Тюмень» проти України» від 20.05.2010 (заява №22603/02) ЄСПЛ «вважає, що допущене в цій справі втручання в права заявника, гарантовані ст.1 Першого протоколу, є порівнянним із «особливим різновидом позбавлення права власності на майно», адекватна компенсація за що має відповідати ринковій вартості майна на час позбавлення» (§27).
У рішенні в справі «James and others v. the United Kingdom» від 21.02.86 (заява №8793/79) ЄСПЛ зазначив, що «позбавлення майна без сплати загальної суми, яка розумно відповідає його вартості, звичайно становить непропорційне втручання, яке не можна вважати виправданим за ст.1 Першого протоколу. Однак ця стаття не гарантує права на повну компенсацію за всіх обставин. Легітимні цілі «публічного інтересу», що їх переслідують заходами економічної реформи або заходами, призначеними для досягнення більшої соціальної справедливості, можуть вимагати меншого ніж повне відшкодування ринкової вартості» (§54).
Отже, згідно з практикою ЄСПЛ виплата компенсації за майно є суттєвим фактором при оцінці наявності справедливої рівноваги між інтересами суспільства та приватних осіб; така компенсація має бути обґрунтовано пов’язаною з вартістю майна на час його відчуження.
Натомість відповідно до ч.4 ст.14 закону №500 розмір компенсації вартості гуртожитків, що їх передають згідно з законом №500 у власність територіальних громад на частково-компенсаційній або компенсаційній основі, розраховується відповідно до вартості гуртожитків, за якою їх було включено до статутних капіталів товариств.
Наведене дає КС підстави для висновку, що встановлений ВР спосіб реалізації конституційного права на житло мешканців гуртожитків та намагання держави мінімізувати на рівні національного законодавства певні фінансові витрати на компенсації власникам гуртожитків призвели до диспропорції між суспільно значущою метою (забезпечення житлових прав мешканців гуртожитків) та юридичними механізмами, які було використано задля її досягнення.
8. КС, розглядаючи цю справу, дійшов висновку про те, що має бути дотримано справедливого балансу між гарантією захисту права приватної власності, зокрема і від примусового відчуження без дотримання умови попереднього і повного відшкодування її вартості (ч.5 ст.41 Конституції), та конституційним правом осіб, які проживають у гуртожитках, на достатній життєвий рівень для себе і своєї сім’ї, що включає достатнє харчування, одяг та житло (ст.48 Конституції).
Такий справедливий баланс випливає з вимог ст.47 Основного Закону: «кожен має право на житло. Держава створює умови, за яких кожний громадянин матиме змогу побудувати житло, придбати його у власність або взяти в оренду» (ч.1); «громадянам, які потребують соціального захисту, житло надається державою та органами місцевого самоврядування безоплатно або за доступну для них плату відповідно до закону» (ч.2); «ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше як на підставі закону за рішенням суду» (ч.3).
Законодавець зобов’язаний ураховувати те, що людина та гідні умови її життя є метою та осердям конституційного ладу, визнаються найвищою цінністю (преамбула, ч.1 ст.3 Конституції).
Із наведеного випливає, що законодавець не може вдаватися до такого законодавчого регулювання, яке уможливлювало б примусове позбавлення осіб житла виключно через зміну власника гуртожитку, що могло б поставити осіб та членів їх сімей у винятково складне соціальне становище, не сумісне з їх людською гідністю — однією з засадничих цінностей конституційного ладу.
9. КС дійшов висновку, що пп.«б» п.1 ч.3 ст.14 закону №500, яким передбачено примусове передання на безкомпенсаційній основі в комунальну власність гуртожитку, що його включено до статутного капіталу товариства, яке є власником такого гуртожитку, суперечить приписам чч.1, 2 ст.8, ч.3 ст.22, чч.1, 4, 5 ст.41 Конституції.
Ураховуючи викладене та керуючись стст.147, 150, 1511, 1512, 152, 153 Конституції, на підставі стст.7, 32, 36, 65, 67, 74, 84, 88, 89, 91, 92, 94 закону «Про Конституційний Суд України» Конституційний Суд України
УХВАЛИВ:
1. Визнати таким, що не відповідає Конституції (є неконституційним), пп.«б» п.1 ч.3 ст.14 закону «Про забезпечення реалізації житлових прав мешканців гуртожитків» від 4.09.2008 №500-VI зі змінами.
2. Підпункт «б» п.1 ч.3 ст.14 закону «Про забезпечення реалізації житлових прав мешканців гуртожитків» від 4.09.2008 №500-VI зі змінами, визнаний неконституційним, утрачає чинність з дня ухвалення КС цього рішення.
3. Рішення КС є обов’язковим, остаточним та таким, що не може бути оскаржено.
Рішення КС підлягає опублікуванню у «Віснику Конституційного Суду України».https://zib.com.ua/












ВР должна и жителей общежития удовлетворить, и владельцам деньги заплатить — КС



.





























Материалы по теме





Водителей Uber признали работниками еще в одной стране


в„–38 (1544), 18.09—24.09.2021





Как воспользоваться порталом «Дія» без смартфона объяснили в Минцифры


26.08.2021





Европейцам не хватает денег на отдых вне дома — доклад


в„–32-33 (1538-1539), 07.08—13.08.2021





Малообеспеченных украинцев станет больше - проект


в„–32-33 (1538-1539), 07.08—13.08.2021





Получателей соцподдержки посетят инспекторы


19.07.2021





Граждан побуждают к заявлениям о своей неплатежеспособности


в„–29 (1535), 17.07—23.07.2021





Бесплатного проезда в транспорте не будет - проект КМУ


в„–25 (1531), 19.06—25.06.2021





В Германии сельским жителям помогут с Интернетом


в„–24 (1530), 12.06—18.06.2021





Льготы на проезд в транспорте монетизируют - Кабмин одобрил проект


10.06.2021





Как считать компенсацию за несвоевременно выплаченную соцпомощь - позиция суда


03.06.2021





Кабмин обещает ежегодно повышать помощь при рождении


27.05.2021





Обновлены условия получения жилищных субсидий


20.05.2021





Как увеличить размер алиментов на ребенка - разъяснение Минюста


05.05.2021





Накопительная пенсия: перспективы внедрения представило Минсоцполитики


26.04.2021





В этом году граждане активнее просят помощь - вице-премьер


26.04.2021





Соцгарантии - дело ВР, а не Кабмина (текст решения КС о выплатах чернобыльцам)


в„–16 (1522), 17.04—23.04.2021





Помощь для ФЛП: кто может претендовать на 8000 грн и как их получить


20.04.2021





Потеря судьи-кормильца: ВС указал на нюанс пересчета пенсии


в„–15 (1521), 10.04—16.04.2021





КС обязал ВР вернуть чернобыльцам недоплаченные пенсии


в„–16 (1522), 17.04—23.04.2021





Стоимость пакета малыша уменьшена – принят закон


в„–15 (1521), 10.04—16.04.2021





Загрузить больше публикаций









Комментарии





К статье не оставили пока что ни одного комментария. Напишите свой —





















[url=http://zib.com.ua/ru/comments/149532.html]Читать все




































































[url=http://zib.com.ua/ru/print/149532.html]
[url=#][/url]
ЧИТАЙТЕ ТАКЖЕ:
Оставить комментарий
Видео дня
Календарь публикаций
«    Август 2022    »
ПнВтСрЧтПтСбВс
1234567
891011121314
15161718192021
22232425262728
293031