Авторизация

 
  •  Причиной смертельной перестрелки в Днепре назвали "экономические интересы" 
  •  Сeпаратисты сбили беспилотник OБСE в райoнe Дoнeцкoй фильтровальной станции 
  •  Донецк и Авдеевка oстались без воды 
  •  Бoeвики oбстрeливали украинскиe пoзиции из «Градов» и минометов 

Самое трудное в процессе реформы - изменить мышление, принять судебную власть как власть, - О.Епель

23 января 2021 года в интервью программе Axios, выходящей на платформе HBO, Президент Украины Владимир Зеленский отметил, что «самое главное - это большая судебная реформа, к которой никогда ни у кого не доходили руки». Однако не успели законники ознакомиться с анонсированным планом действий, как через два дня их ожидала неожиданная новостей: 25 января в Твиттере были обнародованы некие «инструкции по судебной реформе» от послов стран G7. Об этом можно говорить много, ведь для каждого профессионального юриста понятно, что заявление в Твиттере не является официальным документом, но даже такие «дружеские советы» вроде управления Президентом судами, создание новых судов по требованию внешних субъектов международного права и т.д. вызывают обоснованное беспокойство не только у юридического сообщества, но и у обычных граждан. Ведь понятно, что главный контекст таких месседжей весьма неутешительный - цена независимости отдельной ветви государственной власти, а затем и независимости всего государства, пока определяют политические договоренности. А при таких условиях судьи просто не могут молчать. Какой должна быть судебная и другие реформы в Украине? Почему политики не воспринимают судебную ветвь власти как равную? Как законники справляются с нормотворческим хаосом? И какова цена независимости? Обо всем этом мы узнали во время разговора с Оксаной Эпель, судьей-спикером Шестого апелляционного административного суда, доктором юридических наук.



- Оксано Володимирівно, вітаю. І, мабуть, з огляду на анонсування в Офісі Президента чергової Великої судової реформи, хочу запитати вас не тільки як суддю, а й як науковця, а чи не забагато в Україні саме судових реформ?
- Перш ніж відповісти на ваше запитання, хочу нагадати слова екс-президента Консультативної ради європейських суддів, голови Верховного Суду Хорватії Джуро Сесса, який зазначив про те, що «судді не працюють на когось. Вони служать лише Закону, тож не мають отримувати жодних інструкцій, обмежень чи втручання до їх діяльності будь-яких органів». Тому мені особисто теж цікаво, якою буде відповідь МЗС України на запит Вищої Ради Правосуддя, чи дійсно від послів країн G7 були офіційно передані будь-які документи щодо судової реформи.
Що ж стосується судових реформ в цілому, то для будь-якого правника є аксіомою той факт, що гармонійний розвиток людини в країні та гарантованість її конституційних прав та загальнолюдських цінностей можливі лише за умови, коли існуватимуть справедливі суди. І те, що реформування судово-правової системи України стало одним із пріоритетів держави, можна було б вітати. Якби не одне «але». Судова реформа в Україні стала «перманентною» і триває понад 15 років! Вдумайтеся: перші розмови про нагальність докорінних змін в судовій системі розпочались ще далекого 1992 року. 29 років життя людей українська влада витратила лише на розмови, дискусії, розробку нових концепцій судової реформи, втілити які повною мірою досі не вдалося! Кожна нова влада анонсувала свою реформу. Але все, що робилось – було фрагментарно і не доводилось до логічного завершення. Ніхто не займався аналітикою, науковим аналізом доцільності певних заходів, не досліджував та й не визнавав власних помилок, перекладаючи провину на «попередників». Нагадаю, що тільки у 1997 р. Україна ратифікувала Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод, згідно з якою держава взяла на себе зобов'язання гарантувати право на справедливий судовий розгляд та інші права людини, передбачені Конвенцією. Ці права стали захищатися від порушень з боку держави Європейським судом з прав людини.
У 2001 р. було схвалено пакет законів, якими вносилися зміни до низки інших законів, що регулювали питання судоустрою, статусу суддів та судочинства. Ці зміни дістали назву так званої "малої судової реформи" і створили передумови для прийняття у 2002 р. нового закону про судоустрій. Наступних суттєвих змін цей закон зазнав у період 2005-2008 рр. , в тому числі в частині притягнення судді до дисциплінарної відповідальності. Також, у цей же період був прийнятий ЗУ «Про доступ до судових рішень», нові кодекси України й інші кодифіковані акти матеріального права. З 1 вересня 2005 р. почала створюватися система адміністративних судів.
Чи важливі ці кроки для судової влади? Безперечно. Чи можна було їх провести швидше і якісніше? Напевне. Але розбудова незалежної судової влади чомусь завжди підводиться під різні Концепції, аналізується з точки зору відповідності чомусь і комусь. Водночас ККД цих змін у кращі часи ледь дотягував до 50%.
Наприклад, суттєвим кроком на шляху судової реформи стало схвалення Концепції вдосконалення судівництва для утвердження справедливого суду в Україні відповідно до європейських стандартів, яка затверджена ще Указом Президента В.Ющенка 10.06.2006. Ця концепція ще тоді дістала загалом вельми схвальні оцінки Венеціанської комісії. У ній, нагадаю, зазначено, що українські суди ще не стали дієвим інститутом захисту прав людини через такі причини: 1) відсутність системного бачення здійснення судової реформи; 2) перевантаженість судів справами; 3) наявність багатьох перешкод для незалежності судді; 4) недостатнє фінансування судової влади; 5) неефективність системи виконання судових рішень тощо.
Погодьтесь, цей перелік питань і досі є актуальним, хоча минуло вже 15 років… З моєї точки зору, саме в цій перманентності і у відсутності виваженого, системного підходу й містяться найбільші проблеми судової реформи. Всі ми спостерігаємо, що з приходом кожного нового Президента, зі зміною влади ці проблеми тільки заглиблюються. І кожна нова влада вважає, що лише і виключно через судову реформу можна подолати ту чи іншу кризу. І справа навіть не в «інструкціях з Заходу». Бо можна оновлювати закони, вводити прогресивні судові проекти, впроваджувати штучний інтелект, залучати міжнародних експертів, як то пропонується зараз, перевіряти всіх по десять разів на доброчесність, але найважче в процесі модернізації - змінити мислення, сприйняти судову владу як владу! І в цьому ніякі міжнародні експерти нам не допоможуть.
- «Судді та олігархи гальмують реформи в Україні» – цей меседж ЗМІ можна легко знайти у новинах 2002, 2006, 2014 років. Та й сьогодні теж. Чи не здається вам дивною ситуація, коли успішність будь-якої реформи в країні ставиться у залежність від правосуддя, реформування якого теж ніяк не завершиться. Що це - замкнене коло ? Чи дійсно судді у всьому винні?
- Відповідаючи на це запитання, можу навести деякі цифри, що говорять самі за себе. «Понад 50% українців вважають, що жодна реформа в Україні не є успішною», - про це сказала директор Фонду “Демократичні ініціативи” Ірина Бекешкіна, презентуючи не так давно в Укрінформі результати опитування “Реформи в Україні: громадська думка населення”. 10% громадян успішною вважають антикорупційну реформу, реформу децентралізації, реформу охорони здоров’я - близько 9-10%. Жодної успішної реформи не назвали 51%. Пріоритетною для українців лишається антикорупційна реформа – майже 59% населення. Далі за рівнем значущості для респондентів ідуть реформа сфери охорони здоров’я (54%), пенсійна реформа та реформа системи соціального захисту (46%), реформа органів правопорядку (37%), люстрація чиновників (28%), реформа армії, зміцнення обороноздатності (23%). Все це – пріоритети законодавчої та виконавчої гілок влади. Але ж чому тоді у всьому винні судді?
Очевидно, що намагання звинуватити судову гілку влади у всіх існуючих проблемах у державі, навіть у відсутності притоку інвестицій, продиктовані не дуже чистими помислами. І такі звинувачення не мають ніякого об’єктивного підґрунтя. Для того, щоб реформаторський запал не вщухав, суспільству цілеспрямовано нав’язують кліше про «поганих» суддів. Стріли в бік судів і органів суддівського врядування летять не тільки від послів G7, а й від політиків, державних органів, так званих експертів тощо. На цьому тлі позиція судів щодо доцільності і ефективності реформаторських кроків, які йдуть у розріз із Конституцією України, залишається голосом волаючого у пустелі. Під час ухвалення нових законів, стратегій та концепцій ігнорують фахову думку профільної спільноти. При цьому, законодавець «забуває» власні прорахунки у законотворчості, прогалини та колізії в нормативних актах, не зважає на некомпетентні дії власних представників та інші проблеми.
- Ви говорите про доцільність та ефективність реформ. А чи не слід дати цьому більш жорстку оцінку – и говорити про «реформаторськии хаос» у всіх сферах держави, через якии громадяни все частіше звертаються до суду?
- Я розумію, про що ви. Таких позовів у судах, діисно, чимало. Наприклад, тільки минулого року в провадженні Шостого апеляціиного адміністративного суду перебувала чисельна кількість позовів від осіб, звільнених під час реформи Національноі поліціі. Наразі збільшилась кількість позовів від прокурорів до Офісу Генерального прокурора щодо звільнення під час черговоі реформи. Судова практика щодо працівників Нацполіціі вже є сталою, правові висновки були сформульовані КАС ВС, і, здебільшого, рішення приимались на користь позивачів. Щодо «прокурорських» позовів, то практика ще формується. Наразі відзначу, що в самому Офісі Генерального прокурора проблему визнають, констатуючи факт надходження до судів надзвичайно великої кількості позовних заяв прокурорів, які не були переведені в ОГП. На мою думку, в цьому контексті доцільно б було застосувати інститут примирення сторін, що дало б змогу уникнути відшкодування прокурорам за час вимушеного прогулу в разі задоволення іх позовів, як це, наприклад, відбувається з поновленими посадовцями після застосування до них ЗУ «Про очищення влади» (люстраціі). В будь-якому випадку очевидно, що про досягнення мети реформи та ефективність перезавантаження системи органів прокуратури говорити зарано. Єдине, що можна наразі констатувати, що якість законодавства, якими вказані реформи започатковані, вимагає більшого, що і породжує нові чисельні спори і звернення до судів, які вже тривалии час працюють в умовах кадрового дефіциту та шаленого недофінансування.
- Очевидно, що без розвантаження судів, говорити про будь-яку вдалу судову реформу не доведеться. А чого ще на разі, так би мовити, не вистачає судовій гілці влади?
- Протягом багатьох років українськи судді неодноразово доводили, що можуть та вміють працювати за будь-яких несприятливих умов. Питань до компетенції суддів теж практично не виникає. Натомість, якщо замислитись над тим, чого першочергово не вистачає судам для повноцінного виконання своїх функцій, то вийде не такий вже й великий перелік.
По-перше, потрібна реальна, а не декларована незалежність судової гілки влади, перенесення дискусії щодо судової реформи в суто фахове середовище.
По-друге, варто говорити про належне фінансове забезпечення судів, яке б не тільки не створювало перешкод для учасників проваджень і їх доступу до правосуддя, а й не було підґрунтям для відтоку кадрів, зокрема, з апаратів судів. Недостатнє фінансування не лише реформи, а й поточної діяльності судів погіршує ситуацію. Ми констатуємо, що сьогодні багато судів припинили надсилати судові повістки через відсутність коштів на їх відправлення, працівники апаратів судів звільняються через брак фінансування оплати їх праці. З початку пандемії держава не виділила жодної копійки на забезпечення судів елементарними засобами захисту. Сума видатків на утримання судової влади, яка передбачена в Державному бюджеті України, є значно меншою від тієї, що необхідна для забезпечення реальних потреб судів, особливо тих, що пов'язані зі здійсненням правосуддя. Судові збори, які сплачуються за звернення до суду, не спрямовуються безпосередньо на потреби судів. Незважаючи на те, що роль і функції судів та навантаження на них радикально змінилися, Уряд навіть не намагається вирішити цю проблему. Чи варто говорити, що самий професійний суддя не зможе відправляти правосуддя без секретаря чи, наприклад, працівника канцелярії, без відсутності коштів на поштові відправлення?
І по-третє, наразі вкрай необхідно вирішити кадровий дефіцит професійних суддів. Зверну увагу, що у деяких судах взагалі не має жодного судді, а в окремих апеляційних судах через відсутність кадрів вже виникли проблеми з формуванням колегій.
На жаль, ні правова, ні загальна культура наших посадових осіб ще не дає можливості викоренити залишки старої свідомості щодо впливу на суддю. Але справжній суддя ніколи не піддасться тиску, попри те, хто б його не чинив. Для нього є лише один авторитет — це авторитет закону. Англійське правосуддя, яке наразі пропонується взяти за основу в нашій країні, з моєї точки зору, дійсно є еталонним. Але його еталонність полягає не в якихось особливих нормах права, а в тому, що англійські судді дійсно є незалежними від будь-якого стороннього впливу. У зв'язку із цим доцільно навести відому цитату лорда Деннінга, англійського адвоката та судді, який зазначав щодо незалежності суддів таке: «Кожен повинен мати можливість здійснювати свою роботу цілком незалежно та бути вільним від будь-якого страху. Жоден суддя не повинен перегортати сторінки своєї книги тремтячими пальцями, питаючи себе: ,,Якщо я вчиняю таким от чином, то чи нестиму відповідальність за збитки?“. ... Він може помилятися стосовно фактів. Він може недостатньо знати закон. Те, що він робить, може бути поза його юрисдикцією - фактично чи по праву, - однак поки він чесно вірить у те, що він діє у межах своєї юрисдикції, він не повинен нести відповідальності». Врешті-решт, мені просто важко навіть уявити суд Британії в тих умовах реформування, в яких опинилися наші національні суди.
Незалежність – це не тільки основа правосуддя. Це перша, необхідна, а почасти і єдина умова забезпечення справедливості та реалізації принципу верховенства права. І бажання «перекроїти» судову владу на свій лад, хоч за допомогою міжнародних експертів, хоч без них, завжди приречені на провал. За такої ситуації я навіть ладна погодитись з колегами, які з сарказмом говорять, що «єдиний спосіб провести остаточну судову реформу в Україні - не проводити її зовсім».
Тобто поставити крапку. Припинити постійні кадрові ротації. Не думати про створення все нових і нових комісій та конкурсів. Нарешті, проявити належну повагу до судової влади як до рівної серед рівних. Для того, щоб країна дійсно отримала позитивні зміни, політикам слід вже почати поважати судову владу, а не робити її об'єктом реформ і винуватицею всіх неприємностей. Відсутність системного й узгодженого бачення подальшого здійснення судової реформ, реформа заради реформи, а не задля досягнення мети, ніколи не дасть очікуваних результатів.
Хіба все це – не більш реальна та потрібна для держави «дорожня карта», аніж та, яку намалювали посли західних країн? Питання, звичайно, риторичне, бо під гаслами нових судових реформ сьогодні, як і багато років потому, вирішуються будь-які, але тільки не головні, дійсно важливі проблеми.Закон і Бізнес












Самое трудное в процессе реформы - изменить мышление, принять судебную власть как власть, - О.Епель



О.Эпель: Каждая новая власть считает, что только и исключительно через судебную реформу можно преодолеть тот или иной кризис.





























Материалы по теме





Если Украина выполнит рекомендации от послов G7, то о независимой судебной системе можем забыть


в„–5 (1511), 30.01—05.02.2021





ВCП надеется, что принятие проекта №3711 сможет утолить кадровый голод судов


в„–52 (1506), 26.12—31.12.2020





Необходимость привлечения иностранных экспертов и активистов к судебной реформе: данные социологии


29.12.2020





Ассоциации судей нужно привлекать к реформированию системы правосудия — КРЕС


18.11.2020





Решение КС, безусловно, защитило независимость всех судей, - глава РСУ Монич


в„–45 (1499), 07.11—13.11.2020





Кто способен разрубить «сытников узел» игнорирования решения КС?


в„–44 (1498), 31.10—06.11.2020





Отчет CEPEJ относительно финансирования сферы правосудия в 36 государствах-членах (документ)


23.10.2020





Несмотря на демонстрацию так называемых реформаторских шагов, судебная власть в Украине находится в кризисном состоянии, — председатель комитета НААУ по вопросам верховенства права Марина Ставнийчук


в„–42 (1496), 17.10—23.10.2020





Красные линии от Венецианской комиссии, за которые не должна выходить судебная реформа в Украине


в„–42 (1496), 17.10—23.10.2020





Присяжными станут даже 80-летние, а за уклонение, будут штрафовать — проект КМУ


в„–41 (1495), 10.10—16.10.2020





Объем поступлений дел в ОАСК увеличился почти на половину


07.10.2020





Судьи — не враги государства, но и не находятся на службе у правоохранительных органов, - А.Смирнов


в„–38 (1492), 19.09—25.09.2020





Местным нереформированным судам доверяют больше, чем новому ВС


в„–31 (1485), 01.08—07.08.2020







в„–30 (1484), 25.07—31.07.2020





Отчет CEPEJ по сложности судебных дел в 36 государствах-членах (документ)


24.07.2020





Присяжным обещают зарплату судьи и пожизненное заключение за нарушение присяги


в„–30 (1484), 25.07—31.07.2020





ВС призвали предоставить правовые заключения относительно подготовительного судебного заседания


20.07.2020





Если "эксперты" будут навязывать свое видение формирования ВСП, мы не сможем говорить о конституционных основах правосудия, - Гречковский


в„–29 (1483), 18.07—24.07.2020







15.07.2020





Видеосъемка судебного процесса: в инструкцию внесены изменения


13.07.2020





Загрузить больше публикаций









Комментарии





К статье не оставили пока что ни одного комментария. Напишите свой —





















[url=http://zib.com.ua/ru/comments/146582.html]Читать все




































































[url=http://zib.com.ua/ru/print/146582.html]
[url=#][/url]
ЧИТАЙТЕ ТАКЖЕ:
Оставить комментарий
Видео дня
Календарь публикаций
«    Декабрь 2022    »
ПнВтСрЧтПтСбВс
 1234
567891011
12131415161718
19202122232425
262728293031