Авторизация

 
  •  Причиной смертельной перестрелки в Днепре назвали "экономические интересы" 
  •  Сeпаратисты сбили беспилотник OБСE в райoнe Дoнeцкoй фильтровальной станции 
  •  Донецк и Авдеевка oстались без воды 
  •  Бoeвики oбстрeливали украинскиe пoзиции из «Градов» и минометов 

Новый ГПК вынуждает стороны тщательнее готовиться к делу

Вместе с позитивными изменениями в Гражданском процессуальном кодексе некоторые идеи не могут найти своего практического воплощения. Это доказывает несостоятельность отдельных гарантий для сторон. В частности, значительно усложнена позиция ответчиков.








Докази на стіл!
Особливістю нового ЦПК є те, що основний масив правової роботи виконується на стадії, яка передує підготовчому судовому засіданню (зокрема, під час подання заяв по суті справи) та безпосередньо на ньому. Адже саме на цьому етапі ЦПК зобов’язує сторони подати клопотання, заявлення яких пізніше не допускається.
Так, позивач повинен надати докази разом із позовною заявою. Відповідач, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, надають їх разом з відзивом або письмовими поясненнями. Якщо доказ не може бути наданий з поважних причин, суд може передбачити для цього додатковий строк. Якщо зі зміною предмета, підстав позову або з поданням зустрічного позову змінились обставини, що підлягають доказуванню, суд, залежно від таких обставин, установлює строк для надання додаткових доказів.
Докази, не надані у цей строк, до розгляду судом не приймаються, якщо тільки сторона не обґрунтувала неможливості їх надання з причин, незалежних від неї. Копії доказів (крім речових) повинні бути заздалегідь надіслані іншим учасникам справи.
Суд не бере до уваги докази, якщо немає підтвердження надсилання (надання) їхніх копій іншим учасникам справи, крім випадку, якщо такі докази є у відповідного учасника справи, або їхній обсяг надмірний, або вони надані до суду в електронній формі, або є в загальному доступі.
Учасник справи в разі неможливості самостійно надати докази може подати клопотання про їх витребування. Таке клопотання має бути подане разом з позовною заявою або відзивом чи письмовими поясненнями. Якщо воно подане з пропуском цих строків, суд залишає його без задоволення, крім випадку, коли особа обґрунтує неможливість своєчасного його подання з причин, що не залежать від неї.
Нерівність у запитаннях
Окремою новелою, яка мала б гарантувати ефективне та швидке вирішення справи, є можливість у порядку, визначеному ст.93 ЦПК, поставити в першій заяві до 10 запитань іншому учасникові про обставини, що мають значення для справи. Той зобов’язаний дати вичерпну відповідь по суті окремо на кожне. Відповіді на запитання у формі заяви свідка подаються не пізніше як за 5 днів до підготовчого засідання, а у випадку спрощеного провадження — до першого судового засідання. При цьому учасник разом із заявою подає копії відповідних доказів.
Учасник справи має право відмовитися давати відповідь на підставі стст.70, 71 ЦПК, а також якщо питань буде понад 10 або вони не стосуються обставин, що мають значення для справи. Він повинен завчасно повідомити іншого учасника та суд про відмову. Суд може визнати підстави для відмови необґрунтованими і зобов’язати дати відповіді.
Однак ч.2 ст.93 ЦПК передбачає: «Учасник справи, якому поставлено питання позивачем, зобов’язаний надати вичерпну відповідь окремо на кожне питання по суті». В інших частинах статті законодавець вживає поняття «учасник та інший учасник». Чи не є така стаття звуженням прав відповідача та інших учасників? Адже, виходячи з її вимог, можна зробити висновок, що обов’язок надати відповідь у 5-денний строк стосується тільки запитань, поставлених позивачем.
Зловживання позовами
Позитивними є зміни щодо обов’язкових реквізитів, які повинна містити позовна заява (ст.175 ЦПК). Зокрема, в частині обов’язку позивача зазначити, що він не подавав іншого позову.
Така норма з огляду на системний аналіз інших положень ЦПК і думки, висловлені правниками, зокрема суддею Верховного Суду Дмитром Луспеником, покликана не допустити зловживань процесуальними правами. Відповідно, в разі незазначення позивачем такої інформації вона є підставою для застосування наслідків як при зловживанні процесуальними правами.
Тобто законодавець указує, що дії, перелічені в підпунктах ч.2 ст.44 ЦПК, є такими, що суперечать завданню цивільного судочинства. Однак відносить вирішення питання щодо їх визнання «зловживанням процесуальними правами» на розсуд суду.
При цьому не передбачено механізму, як суд повинен відреагувати на визнання тих чи інших обставин зловживанням правами за клопотанням сторони.
Як свідчить практика, суд доволі часто користується такими дискреційними повноваженнями та, не бажаючи з різних мотивів запобігати зловживанню процесуальними правами з боку однієї зі сторін, заплющує очі на дії, які закон визнає такими, що суперечать завданню цивільного судочинства. Як приклад можна навести ухвалу Житомирського районного суду Житомирської області (справа №278/3143/17).
Водночас невизнання зловживань, зокрема з боку позивача, тягне за собою неможливість стягнення судових витрат, понесених відповідачем. Крім того, унеможливлює право останнього на зустрічне забезпечення витрат, передбачене ст.154 ЦПК.
Витребування не оплачується
Попри те що нові положення дещо повторюють вимоги ЦПК у попередній редакції, залишається проблемою розмежування судами дій стосовно забезпечення доказів та сприяння сторонам у реалізації їхніх прав через витребування доказів, призначення експертизи та допит свідків. Це пов’язане як з вимогами до оформлення заяв про вчинення відповідних дій, так і необхідністю (чи її відсутністю) сплачувати судовий збір.
Свого часу Вищий спеціалізований суд з розгляду цивільних і кримінальних справ уже роз’яснював, як діяти в таких ситуаціях. Так, у п.8 постанови пленуму «Про застосування судами законодавства про судові витрати у цивільних справах» від 17.10.2014 №10 вказано, що судовий збір за подання заяви про забезпечення доказів сплачується лише за умови, що вона розглядається в процесуальному порядку, визначеному ст.135 ЦПК. Натомість за подання клопотань про витребування доказів (виклик до суду свідків, призначення експертизи, витребування письмових чи речових доказів тощо), які розглядаються відповідно до ст.130 ЦПК у попередньому судовому засіданні чи ст.168 ЦПК — у судовому засіданні, його сплата законом не передбачена (посилання даються на ЦПК, чинний у попередній редакції. — Прим. авт.) .
Однак, незважаючи на схожість правового регулювання вказаних ситуацій із положеннями чинного ЦПК, у межах його застосування трапляються випадки винесення судом ухвал про повернення заяви щодо забезпечення доказів (за умов, що адвокатами було подано заяви про витребування доказів/ допит свідків) саме з підстав несплати судового збору.
Незгода не привід для відводу?
Як убачається, суттєвим обмеженням є вказівка у ст.36 ЦПК про те, що незгода сторони з процесуальними рішеннями судді не може бути підставою для відводу. Таке положення не узгоджується з іншими підставами для заявлення клопотання про відвід. Адже, за винятком незаперечних підстав (родинні зв’язки, повторна участь у справі тощо), висновки про існування інших обставин, які викликають сумнів у неупередженості або об’єктивності судді, іноді можна зробити на основі його процесуальних рішень.
Однак у цьому разі суд має певну можливість тиску на адвоката чи сторону через загрозу застосування санкцій. Адже заявлення безпідставного відводу є зловживанням процесуальними правами.
За таких обставин залишається тільки механізм оскарження в апеляційному порядку та право на заперечення щодо дій головуючого (ст.214 ЦПК), про прийняття чи відхилення яких суд постановляє ухвалу.
Роз’яснення чи цитування?
Цікавою є новела, відповідно до якої суддя на підготовчому засіданні може роз’яснити учасникам справи, які обставини входять до предмета доказування, які докази вони мають подати.
На практиці в разі заявлення такого клопотання може скластися ситуація, коли суддя цитує відповідні положення ЦПК, даючи законодавчі визначення предмета доказування і доказів, та перелічує засоби доказування. Водночас детальний опис доказів і предмета доказування може свідчити про порушення принципу диспозитивності й змагальності сторін.
Однозначно звужує права учасників процесу ст.43 ЦПК, відповідно до якої право брати участь у засіданнях виникає тільки тоді, якщо інше не визначено законом.
Експрес-відзив
Також чинний ЦПК значно ускладнює позицію відповідачів. Якщо позивач, готуючись подати позовну заяву, збирає та додає до неї всі необхідні докази, то відповідач на подання відзиву має лише 15 календарних днів із дня отримання ухвали про відкриття провадження. За такий невеликий строк зазвичай не вдається додати до відзиву весь бажаний масив доказів, що підтверджують заперечення.
Такі незначні строки створюють труднощі для адвокатів, які надають правничу допомогу відповідачам у справі. Адже вони направляють відповідні запити, виходячи зі строків, необхідних для пересилання та надання відповідей (згідно з ст.24 закону «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» — 5 робочих днів з дня отримання запиту; цей строк може бути продовжений до 20 робочих днів). Унаслідок цього адвокат об’єктивно позбавлений можливості додати до відзиву витребувані документи чи загалом оцінити стан справи, якщо відповідач не має документів, які підтверджували б його заперечення.
***
Ці та інші нововведення спрямовані на пришвидшення судового розгляду, покращення становища судді. Однак змушують сторони та їхніх представників ретельно і прискіпливо готуватися до участі в справі.
ЧИТАЙТЕ ТАКЖЕ:
Оставить комментарий
Видео дня
Новости
  • Последние
  • Читаемое
  • Комментируют
Календарь публикаций
«    Июль 2018    »
ПнВтСрЧтПтСбВс
 1
2345678
9101112131415
16171819202122
23242526272829
3031